ПОГИБАТИ

ПОГИБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОГИ́НУТИ і рідко ПОГИ́БНУТИ, ну, неш; мин. ч. поги́нув, нула, ло і рідко поги́б, ла, ло; док.

1. Переставати жити; вмерти, пропасти. Коли ти [бідний жовніре] перестанеш платити податок кров’ю синів своїх, відсилаючи їх погибати за тих, хто найменшого права над тобою не має? (Хотк., І, 1966, 178); І без ярем, заліз, з непохилим чолом Ввійде люд у святині забуті, І з сльозами в очах заспіває псалом За борців, що погинули в скруті (Стар., Поет. тв., 1958, 141); Йому здавалося, що солдат співає.. про козака, що погинув у бою (Мушк., Серце.., 1962, 307); [1-й заложник:] Другий день катують.. Погибне Петро Михайлович (Баш, П’єси, 1958, 60); // Зазнавати руйнування, занепаду, знищення. — Хазяїн, мир погибає! Погибає і погибне, бо, коли заберуть у нас землю, усі з голоду водянкою запухнуть! (Стельмах, II, 1962, 108); Витовк [град] все дотла: Що в полях було — погинуло, Та ще й бульба погнила (Фр., XIII, 1954, 97); — Він [орендар] купив право на улов; а ти хоч і здихай! Коли в тебе є гроші, — іди поміряйся з ним; а немає — здихай!.. От яким побитом погибли наші рибальські громади! (Мирний, І, 1954, 351); // Потрапляти у важке, безвихідне становище. Ще як коняки в котрого бідняка немає — погиб, щитай [вважай] (Головко, II, 1957, 12); // Переставати існувати; зникати. Коли у мене справді є талан, то він не загине, — то не талан, що погибає від туберкульозу чи істерії! (Л. Укр., V, 1956, 229); Переживе [храм] віків багато, Стоятиме й тоді, коли мої Кістки потліють і ім’я погине… (Сам., І, 1958, 85); Товаришу… Genosse… Camarado… Погинуть, щезнуть зненависть і зрада, Коли у людства є такі слова! (Мур., Осінні сурми, 1964, 78).

2. тільки недок., перен. Переживати труднощі, страждати фізично або морально; мучитися. А дівчина гине… Якби сама, ще б нічого, А то й стара мати, Що привела на світ божий, Мусить погибати (Шевч., І, 1963, 21); Чи любила, не любила, А завдала жалю! Прийди, серце, подивися, Як я погибаю (Укр. поети-романтики.., 1968, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 707.

Погибати, ба́ю, єш, сов. в. поги́бнути, ну, неш, гл. Погибать, погибнуть. Вірне любила, як присягала в вірности емірати, да й прийшлося за мою вірность в нещасті погибати. Чуб. V. 184. Ніч мати не дасть погибати. Н. Вол. у. Тут тобі, серденько, в степу погибати. Мет. 94. Щоб їх путь погибла! Ном. № 3695.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 231.