ПОГАНЬ

ПО́ГАНЬ, і, ж.

1. Покидьки. — Служниця обкрадала нас, годувала всякою поганню (Фр., III, 1950, 100).

2. розм. Тварини, комахи і т. ін., що викликають у людини відразу, огиду і т. ін. Дуже стережусь я тепер цеї погані [гадюк], цур їй! (Л. Укр., V, 1956, 13); Іноді з прогнилого отвору.. вигляне.. голова сови, але про цю погань Свирид Яковлевич завжди згадував неохоче (Стельмах, II, 1962, 138).

3. розм. Нечиста сила, чорт, відьма і т. ін. Зникла вмить нечиста сила; Всяка погань, баче Гриць, І не знать куди злетіла: Ні чортів нема, ні птиць (Щог., Поезії, 1958, 246).

4. перен., розм. Що-небудь, що викликає відразу, огиду і т. ін.; все, що викликає осуд. [Анна:] Яка мені нині погань снилася, то нехай бог боронить! (Фр., IX, 1952, 109); Вже ту прокляту кабаку так вживав, що не то що! Хліба святого не їстиме, а без тії погані і дихати не може (Кв.-Осн., II, 1956, 6); Хай про це діти не знають: ще немало всякої погані на них чекає (Стельмах, II, 1962, 106); — Корчуйте нещадно їх [міни] з їхнім залізним корінням! А ми вже викорчуємо й тих, що садять по землі оцю погань! (Гончар, III, 1959, 61); // Негідна, нікчемна людина, що викликає зневагу, презирство. — В оцім яру є озеро Й ліс попід горою, А в лісі скарб. Як прийдем, То щоб кругом стали, Скажи хлопцям. Може, льохи Стерегти осталась Якась погань (Шевч., І, 1963, 116); — А поліцаї навідуються за курами та самогонкою.. Скажи мені, командире, звідкіля воно такої погані набралося (Тют., Вир, 1964, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 704.

Погань, ні, ж.

1) Гадость, дрянь, скверность. Отара собако, де б молиться, верзеш тут погань. Шевч. 159. З того попелу завелась вся тая погань: мошки, комарі, жуки. ЗОЮР. II. 30. Ну, годі, годі, Грицьку, буде ту погань снігиря хвалить. Греб. 390.

2) соб. Язычники. Гн. І. 187.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 230.