ПОГАДАТИ

ПОГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. неперех. Гадати, думати якийсь час. Довгенько так посумовавши [посумувавши], Пішла [Дидона] в будинки на постіль; Подумавши там, погадавши, Проворно скочила на піл (Котл., І, 1952, 85); Подумав я, погадав. — Добре, — кажу, — за все вам спасибі! (Мур., Бук. повість, 1959, 8).

2. неперех. Подумати, розміркувати. — Браття, — каже [бесідник], — ми.. того прийшли, аби враз із вами погадати над нашою нуждою (Март., Тв., 1954, 183); — Б’єшся-б’єшся, а праця — за цілий день шістнадцять годин. На всю сім’ю півпуда жита заробиш, цілою сім’єю. — Отут і подумай, і погадай (Головко, І, 1957, 239).

3. перех. і без додатка. Розміркувавши, зробити висновок. Марусяк погадав, що, може, ліпше буде піти пріч (Хотк., II, 1966, 228); // Промовити в думці що-небудь. — Я їм нічого злого не зробив. — Але не зробив нічого й доброго, — погадала собі старенька (Хотк., II, 1966, 180).

4. перех. і неперех., діал. Задумати що-небудь. Як погадала [Якимиха], так і зробила (Кобр., Вибр., 1954, 54).

5. неперех., діал. Подумати. — Вашу матір відшукала панна Маня, бо про неї в першій хвилині нещастя ніхто не погадав (Коб., III, 1956, 185).

6. перех. і з спол. щ о, діал. Уявити що-небудь. Погадайте собі лиш, що то за мука до нікого живого словечка не промовити (Стеф., III, 1954, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 700.

Погадати, даю, єш

1) Подумать; поразмыслить. Я не полаяла, тільки погадала. Н. п.

2) Вспомнить. А трудів їх ніхто не погадає. Ном. № 1581. Як погадаю батькову щирность, обливають мене сльози. Чуб. V. 338. Як собі погадаю, де були вечерниці, біда ж мені на світі, бідній молодиці. Чуб. V. 400.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 229.