ПОВОРУШИТИ

ПОВОРУШИ́ТИ, рушу́, ру́шиш, док.

1. неперех. Надати руху чому-небудь, злегка порухати чимсь. Як шмигнуть мусить [щупак], Шуваром поворушить (Фр., XIII, 1954, 390); Тільки діти поворушили батіжками в повітрі, як собаки дременули щосили по сніговому полю (Ів., Вел. очі, 1956, 13).

◊ [І] па́льцем не поворуши́ти — те саме, що [І] па́льцем не ворухну́ти (див. ворухну́ти). — Ні, я піду межи ті нещасні люди, працею котрих всі жиють [живуть] і для щастя котрих ніхто й пальцем не хоче поворушити! (Коцюб., І, 1955, 448); Поворуши́ти мо́зком (па́м’яттю) — подумати, розмірковуючи над чим-небудь або пригадуючи щось. — Я розумію, що не женитися теж не можна. От і поворуши мозком. Тобі потрібна жінка неабияка, а з освітою (Головко, II, 1957, 559); Містер Ейбл трохи поворушив своєю пам’яттю й присилував себе згадати, що ж іще знає він про ці .. країни (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 19).

2. перех. Торкаючись кого-, чого-небудь, злегка порухати. Софія сама підійшла до лави, де спав брат мертвецьким сном, вікно перед ним відкрила і злегка поворушила руку (Ле, Вибр., 1939, 79).

3. перех. Перевернути що-небудь легке (сіно, солому і т. ін.); // Зрушити з місця що-небудь. Микула.. поворушив тріски, що встигли вже підсохнути (Скл., Святослав, 1959, 24).

4. перех., перен. Спонукати до діяльності, вивести зі стану спокою, байдужості і т. ін. — Поворушіть їх, — кинув офіцер і сів на стілець. Жандарми, нахилившись над робітниками, почали щосили бити їх по голих п’ятах… (Досв., Вибр., 1959, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 692.

Поворушити, шу́, шиш, гл. Пошевелить. Як переночує теє жито та хто небудь поворушить його, то там не можна (хати) строїть. Чуб. І. 101.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 226.