ПОВАЛИТИ

ПОВАЛИ́ТИ ¹, валю́, ва́лиш, док., перех.

1. Примусити впасти, силою перекинути. Одним змахом кулака повалив він шинкаря на землю (Мирний, І, 1949, 229); Пальта наші роздуває вітер і намагається повалити нас на землю (Ю. Янов., II, 1958, 50); Я — бігом.. — та повалив соняшника одного, другого (Довж., Зач. Десна, 1957, 465); // Вбити. Тури, медведі, дики — се небезпечні противники; стрілами з луків рідко кому удається повалити такого звіра (Фр., VI, 1951, 8); // Зрізати, зрубати (дерево, ліс). Нашукавши сосен на мачти [щогли], повалимо їх без жалю сокирами (Ю. Янов., II, 1958, 126); Тільки цього дуба не повалила холодна сталь сокир, хоч і на ньому видно було внизу, при самому кореневищі, давні сліди заліза (Цюпа, Назустріч.., 1958, 6); // Зруйнувати, розламати. Голос має [Тимофій] такий, що коли б іудеї під Єрихоном мали подібні труби, то би повалили стіни кріпості з двох раз (Хотк., II, 1966, 389); // перен. Позбавити можливості триматися на ногах, змусити лягти (про втому, хворобу, сон і т. ін.). Ні спека, ні спирт не могли в цей день повалити Махна (Гончар, II, 1959, 238).

Повали́ти з ніг кого: а) ударивши, штовхнувши, змусити впасти. Не встиг боєць кінчити [говорити], як Сагайда з розмаху, одним ударом, повалив його з ніг (Гончар, III, 1959, 142); б) довести до непритомності або хвороби. Доволі найлегшого дотику, різкого звуку, подуву вітерка, ..щоб повалити її [пані Целіну] з ніг (Фр., II, 1950, 375).

2. перен. Насильно позбавити влади; припинити існування чого-небудь (соціального ладу тощо). Щоб завоювати більшість населення на свою сторону, пролетаріат повинен, по-перше, повалити буржуазію і захопити державну владу в свої руки.. (Ленін, 40, 1974, 13); Партія .. повела народ на штурм капіталізму і повалила владу експлуататорів (Ком. Укр., 11, 1966, 51).

ПОВАЛИ́ТИ², ва́лить, док. Почати рухатися, іти у великій кількості, посунути натовпом. Як тільки настав день божий, так і повалив народ до Тихона (Кв.-Осн., II, 1956, 148); Повалили гайдамаки, Аж стогне діброва (Шевч., І, 1963, 100); Курці зразу ж повалили на площадку сходів (Головко, II, 1957, 466); // Почати рухатися, сипатися, падати і т. ін. великою масою. Нараз зажеврілось довкола, дим бовдурами повалив по дорозі і вкрив Максима (Фр., VI, 1951, 100); Глафіра з печі дістала казан відвареної картоплі, що з нього так і повалила біла пара (Чорн., Визвол. земля, 1959, 15); Вночі повалив сніг, тихий, густий (Тют., Вир, 1964, 460).

◊ Ва́лом повали́ти — почати рухатися у великій кількості. Добули [половці] та й запалили [город] Й далі валом повалили (Фр., XIII, 1954, 372); Коли в село повернувся із Таврії Роман Волошин, люди валом повалили до нього (Стельмах, Хліб.., 1959, 626).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 634.

Повалити, лю́, лиш, гл.

1) Повалить. Ой там на долині жуки бабу повалили. Чуб. V. 1128.

2) Повалить, пойти массами. Повалили гайдамаки, аж стогне діброва. Шевч. 157.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 207.