ПЛИГАТИ

ПЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Робити стрибок, стрибки; переміщуватися стрибками. Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать (Гл., Вибр., 1951, 123); По стінах — жуки волохаті, плигає котик за ними (Ю. Янов., V, 1959, 23); З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., Крила.., 1947, 27); // Стрибком кидатися вниз. З берега плигали цілими сотнями маленькі.. чортики (Н.-Лев., II, 1956, 348); Плигати додолу; // Танцювати, роблячи стрибки, підскакуючи. Він плига під звуки сарабанди (Рильський, І, 1960, 172); // Швидко текти по камінню, уступах і т. ін. (про струмок, річку тощо). Каламутна вода плигала на камінні, на глибших місцях вирувала (Десняк, II, 1955, 410); Річки плигають по камінню (Збан., Єдина, 1959, 160); // Раз у раз пересуватися з місця на місце (про відблиски, світло, тінь і т. ін.). Веселе полум’я жваво стрибало по соломі,.. плигало по стіні золотим зайчиком (Коцюб., І, 1955, 86); // перен. Раз у раз з’являтися і зникати в уяві, думках (про спогади, о́брази і т. ін.). Картини мінялися, плигали з неймовірною швидкістю: то ввижалося спотворене болем, бліде обличчя німця,.. то плигають перед ним вибалушені очі бійця (Тют., Вир, 1964, 318).

2. Ударяючись об що-небудь, відскакувати, підскакувати. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (Коцюб., І, 1955, 391); Плигає жвавий молоток, зубата тьохка пилка, той змайстрував собі свисток, той устругнув сопілку… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 92); // Різко коливатися, тремтіти. Коралове намисто з побрязкуванням плигає на грудях (Тют., Вир, 1964, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 582.

Плигати, га́ю, єш, гл. Прыгать. Сердешний звір перекидався, плигав, вертівся і качався. Котл. Ен. II. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 195.