ПИЛ

ПИЛ, у, ч.

1. Дрібні тверді частинки землі, що перебувають у повітрі або вкривають поверхню чого-небудь; порохнява, порох. Сиділи [дітки] серед улиці і вироблювали з пилу то кавуни, то дині, то гарбузи (Мирний, І, 1954, 53); У полі, скільки оком не зглянеш, як дим, курилася спалена суховієм рілля й вкривала чорним пилом їх обличчя і драні сорочки (Панч, В дорозі, 1959, 48); * У порівн. Ви [банкіри], як пил, що вдаль вітри женуть, як атоми, розвіяні й розбиті (Сос., II, 1958, 330); // Дрібна порошкоподібна маса. Борошняний пил висів у повітрі, а стіни, банти і постав були обсипані ним, як снігом (Коцюб., І, 1955, 353); — До пари, яка подається в продувні чани, завжди чомусь потрапляє сажа, постійно є в ній вугляний і всякий інший пил, є навіть залізна іржа (Шовк., Інженери, 1956, 183); Між небом і землею простяглися невидимі струни, і хтось тужливий грав на них сльози свої. Жалібним шумом вторували йому дерева і трусили водяним пилом (Хотк., II, 1966, 266); // перен. Те, що не являє ніякої цінності, не має значення; прах. — Не вбивайтесь дуже за мною, бо се гріх… та пом’яніть мою грішну душу… не жалуйте худоби; усе земля і пил (Кв.-Осн., II, 1956, 86); Для Сковороди царі — це прах, пил.. і цей прах — вихор по чистому полю розвіє (Тич., III, 1957, 105).

◊ Аж (ті́льки) пил пішо́в [слі́дом, хма́рою і т. ін.] — те саме, що Аж [пил] кури́ть (див. курі́ти²). Івась побіг до хати — Тільки пил пішов з землі (Воронько, Три щастя, 1948, 44); Оберта́ти (оберну́ти) на пил що — знищувати якісь матеріальні або духовні надбання. Скільки турбот, сподіванок, скільки глибочезної, мов надра землі, і трудної любові батьківської може потрощити, обернути на пил, змішати з багном один недобрий син! (Вол., Місячне срібло, 1961, 6); Пи́лом припада́ти (припа́сти, покрива́тися, покри́тися і т. ін.): а) не мати вжитку (про предмети); втрачати інтерес до життя, бути пасивним, нікому не цікавим (про людей). Живу… Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я пилом припадаю — якось дурнішаю, якось туманію, наче жива у землю входжу… (Вовчок, І, 1955, 278); б) забуватися, бути забутим ким-небудь. Принесла мені весна Те, що пилом вже припало. Знов земля мені тісна, Знов повітря мені мало (Олесь, Вибр., 1958, 372); Покрива́ти (покри́ти, присипа́ти, приси́пати і т. ін.) пи́лом [забуття́] — забувати що-небудь. Німо і глухо поховала [Олімпія] своє чуття на дні серця, залила слізьми і присипала пилом забуття (Фр., VII, 1951, 11); Розві́юватися (розві́ятися, розліта́тися, розлеті́тися) пи́лом (в пил) — переставати існувати; знищуватися. Для чого ж були роки, наповнені солдатчиною..? Щоб пилом розвіятись всім твоїм ілюзіям (Гончар, II, 1959, 439); Все старе розлітається в пил (Сос., І, 1957, 492).

2. розм. Те саме, що пило́к 1. Мені б іти через тумани білі І проводжать в поля невтомних бджіл, Радіть, що знов у пасіку артілі Вони несуть з полів пахучий пил (Бойко, Про 17 літ, 1958, 49); Клубочитьсл степ золотим пилом цвітіння (Цюпа, Назустріч.., 1958, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 351.

Пил, лу, м. Пыль. Не жаль мені доріженьки, що пилом припала. Мет. Ум. Пилок, пилочок. Як ось стук! Пилок піднявся, кінськії два вози їдуть в дворик. Мкр. Н. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 150.