ПЕРЕРОСТАТИ

ПЕРЕРОСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕРОСТИ́, ту́, те́ш; мин. ч. перері́с, росла́, ло́; док.

1. перех. Ставати вищим за кого-, що-небудь, випереджати в рості, перевищувати висотою когось, щось. Щодня в її [верби] духмяній прохолоді Ми бавились. Минав повільно час. Вона росла й міцніла на городі І почала переростати нас (Перв., II, 1958, 101); Якби на хміль не мороз, то він би й тин перерос [переріс]! (Укр.. присл.., 1955, 174); Максим високий, а той і Максима переріс (Вовчок, VI, 1956, 340); // неперех. Виростати, рости більше, ніж треба. При надто ранній сівбі озимі переростають, і їх морозостійкість внаслідок старіння клітин знижується (Колг. енц., І, 1956, 334); Погода стоїть сира, тепла, і озимі хліба переросли, ячмінь у трубку починає виходити (Рад. Укр., 1.ХІІ 1960, 2); * Образно. — Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? — крикнув батько. — Мабуть, уже переросли… (Н.-Лев., II, 1956, 298).

2. перех., перен. Ставати вищим від кого-небудь у розумовому, моральному відношенні. Я відчуваю.., що я їх [товаришів] чим-то переріс (Коб., III, 1956, 104); Усього на рік Таня старша від Ігоря, а завжди ставилася до нього, мовби зупинився він десь поміж п’ятнадцятьма й сімнадцятьма роками, їй, бач, видавалося, що вона набагато переросла брата (Шовк., Людина.., 1962, 229); // Ставати значнішим від чого-небудь. Проблеми, які висуває людське життя, переростають це життя, вони вищі, більші, значніші, незбагненніші, ніж окремо взяте життя, існування.. окремої особи (Загреб., День.., 1964, 39); [Антей:] Коли тепер твій геній вже переріс ті форми й ту науку, якими я владаю, що ж, мій хлопче, — покинь мене (Л. Укр., III, 1952, 417); // Розвиваючись, зростаючи, ставати вищим за своїм рівнем або переставати відповідати чому-небудь. Техніка капіталізму з кожним днем все більше й більше переростає ті суспільні умови, які засуджують трудящих на наймане рабство (Ленін, 23, 1972, 91); Майбутньому з’їздові [письменників] доведеться пошукати форми, що змінили б ті організаційні форми, з яких "Гарти" вже виросли, які переросли (Еллан, II, 1958, 162); // Ставати важливішим від кого-, чого-небудь, переважати когось, щось. Письменникові після закінчення першої книги здавалося, що "події переростають, перехльостують людей" (Вітч., 10, 1961, 180); // Виявлятися попереду кого-небудь у якомусь відношенні; обганяти. Радянський люд — чи скелі він лама, будує ГЕС, чи встановля мости, — про недругів одне в душі трима: трудитись так, щоб всіх перерости! (Тич., Зростай.., 1960, 61); // Мати в чому-небудь більший авторитет. [Чопорій:] Чи ти.. не знаєш війта в селі?.. Я тебе.. скину з твого уряду; уже хочеш перерости мене, старшуєш наді мною і над усіма?.. (Кроп., V, 1959, 152).

3. перех. Ставати за віком старшим, ніж належить для чого-небудь, ніж треба десь. Чи ж я, мамцю, не доріс, Чи ж я, мамцю, переріс (Чуб., V, 1874, 1127).

4. неперех., у що, рідко на що. У процесі розвитку, з часом змінюватися, переходити в що-небудь інше. Приязнь переростала в хорошу міцну дружбу, якої не розбили ніякі випробування часу (Донч., VI, 1957, 642); Скрізь Мовчали скелі і гули провалля. А сміх лунав, а сміх зростав дедалі І вже на дикий регіт переріс (Мур., Осінні сурми, 1964, 37).

5. перех. Виростаючи, позбуватися чого-небудь, втрачати щось. Всі думали, що переросте [Даринка] свою красу, з янголятка зробиться цибатою Даркою (Ю. Янов., Мир, 1956, 94).

6. неперех., рідко. Заростати чим-небудь упоперек. * Образно. Ой не ходи, козаче, горами: переросла доріжка чарами (Чуб., V, 1874, 1197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 270.

Переростати, та́ю, єш, сов. в. перерости, ту, теш, гл.

1) Перерастать, перерасти, вирости больше чѣмъ слѣдуетъ. Чи ж я, мамцю, не доріс, чи ж я, мамцю, переріс, чи не рублена хата, що не люблять дівчата? Чуб. V. 1127.

3) Поростать, порости поперегъ. Ой не ходи, козаче, горами: переросла доріжка чарами. Чуб. V. 1197.

3) Перерасти, вырости больше кого. Вже Юрко Семена переріс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 135.