ПЕРЕРИВАТИСЯ

ПЕРЕРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ПЕРЕРВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.

1. Розділятися навпіл, на частини під дією ривка, сили; розриватися. [Люцілла:] Я згубила рибку!.. Шнурочок певне перервався… (Л. Укр., III, 1952, 307); Закурює. А воно ще як навмисне і папір: крутив-крутив — перервалась цигарка (Головко, І, 1957, 337); * Образно. Наталка ледве не переривається, так старається. І пісню підтягає тоненьким голоском (Панч, В дорозі, 1959, 289); * У порівн. Ось щось злегка луснуло — наче перервалася нитка (Мирний, IV, 1955, 308); // Кінчатися, щоб через певний проміжок починатися знову (про масив, лінію, ряд предметів, розташованих один за одним, і т. ін.). Мак поспіль вкрив городи коло кожнісінької хатки,.. перериваючись де-не-де, як порване коралове намисто (Вовчок, І, 1955, 323); Шар вершини скидової гори (наприклад, вапняк) раптом переривається і продовження його знаходиться на дні провалля (Фіз. геогр., 5, 1956, 104).

◊ На́дво́є (напопола́м, наче́тверо і т. ін.) перерива́тися (перерва́тися) — виконувати надмірну роботу або виявляти надмірні зусилля. Напополам перервусь, а таки доб’юся свого (Головко, II, 1957, 474); Перерва́лася ни́тка див. ни́тка; [Працю́є, співа́є, танцю́є і т. ін.], як не перерве́ться — виявляє велику активність у праці, співах, танцях і т. ін.; дуже активний хто-небудь. Жайворонки, як не перервуться, щебечуть (Мирний, IV, 1955, 308); Діставши облизня, фашист тікає, як не перерветься (Ю. Янов., І, 1954, 48); [Роби́ти] хоч перерви́сь — багато, тяжко робити, працювати. Нічого, виб’ємось у люди — легше стане. А поки зі злиднів виліземо — роби хоч перервись (Головко, II, 1957, 401).

2. Припинятися або порушуватися, звичайно тимчасово (про дію, течію, розвиток чого-небудь). Заробок не переривався, але, противно, навіть подвоївся (Фр., III, 1950, 66); Цей дивний сон переривався, і пробудження кожного разу було аж надто прикрим (Полт., Повість.., 1960, 385); Максим спіткнувся, закляв, та з тим і думка його перервалася (Кобр., Вибр., 1954, 131); Знову на кілька днів перервалося сполучення з більшою частиною села, що лежала по той бік річки (Сміл., Сад, 1952, 254); Дихання мені перервалося; Розмова перервалася; // Раптово, одразу замовкати на короткий проміжок часу або, рідше, назовсім (про голос, звуки, шум і т. ін.). І вчувається мені, що шелестить весняна вода на порогах в Росі, а вряди-годи шелест переривається (Н.-Лев., III, 1956, 316); Крізь одчинені вікна долітала музика ресторану, перериваючись і глухнучи, коли там раптом зачиняли двері (Ю. Янов., II, 1958, 38); Голос перервався у нього, і жаль скривив губи (Коцюб., II, 1955, 378); В горлі йому заклекотав смішок, та враз і перервався (Грим., Незакінч. роман, 1962, 304); * У порівн. Довго безмовна була вона, очі рясними сльозами Сповнились їй, і голос немов перервався дзвонистий (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 90).

3. перен., розм. Робити, виконувати що-небудь, стараючись з усієї сили; надриватися. Василь переривався на роботі, але.. панщина виїдала усі соки (Хотк., І, 1966, 102); Галька переривалась, свій город полола. Паськам в’язала, копала, приробляла корму телиці на зиму (Горд., Заробітчани, 1949, 18); // Кричати з усієї сили. Марно старшина та голова земкому переривались, закликаючи людей до порядку (Смолич, Мир.., 1958, 186).

4. тільки недок. Пас. до перерива́ти¹. Промова переривалася оплесками.

ПЕРЕРИВА́ТИСЯ², а́ється, недок. Пас. до перерива́ти².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 265 - 266.

Перериватися, ва́юся, єшся, сов. в. перерва́тися, рву́ся, рве́шся, гл.

1) Перерываться, перерваться. Хиба мені перерваться та навздогін цілуваться. Ном. № 5265. Як не перерветься. Изо всѣхъ силъ что либо, дѣлаетъ. І робити — не прибити, а жать не нагнеться, а почує свистілочку, — як не перерветься. Грин. III. 67.

2) Прерываться, прерваться, прекратиться.

3) Подрываться, подорваться? Гори мої, гори! То мі тяжко на вас, перервався милий, ходячи через вас. Гол. III. 433.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 135.