ПЕНЬ

ПЕНЬ, пня, ч.

1. Нижня частина стовбура дерева, яка залишилась на корені після того, як дерево зрубали, спиляли, зламали і т. ін. Ще хлопцем Лаврін прищепив своїми руками щепу на старому пні (Н.-Лев., II, 1956, 377); Дуби вмирають. Та й по смерті Коріння їхнє розпростерте За рідну землю пні тримає, Немов і смерті в них немає (Мур., Осінні сурми, 1964, 16); * У порівн. Лисиця так мовля Ослові: — Дивися, як там Лев здиха,.. Мабуть, його ввесь світ боявся… Тепер лежить, неначе пень, І ніч, і день (Гл., Вибр., 1951, 15); // перен., розм. Про нерозумну або байдужу до всього, до всіх людину. Велик пень, та дурень (Номис, 1864, № 6341).

◊ До пня — цілком, повністю, дощенту. [Ярослав:] Встає полків залізная стіна, Щоб нашу Русь од хижаків південних Оборонить і знищить їх до пня (Коч., Я. Мудрий, 1951, 115); Зайнялась і згоріла до пня хата (Вітч., 3, 1964, 210); На пні — у нескошеному вигляді (про хліб, трави); незірваний (про овочі, плоди). Люди вкрили панський лан і хапали панське жито, а людське стояло на пні (Н.-Лев., II, 1956, 185); Насіння [соняшника], доспіле на пні, важке, жирне, мов волоський горіх (Вільде, Сестри.., 1958, 335); Коли плоди доспівали, їх продавали на пні крамарям (Кучер, Зол. руки, 1948, 92); Стоя́ти (сиді́ти) як пень — стояти (сидіти) не рухаючись, бездумно, нічого не розуміючи. Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… (Гл., Вибр., 1951, 113); Гнат не пручався — він стояв, як покірна дитина, або, краще, як пень, з котрим можна все зробити (Коцюб., І, 1955, 74); Че́рез пень коло́ду (пень-коло́ду) [вали́ти] — як-небудь, недбало робити що-небудь. Чи вже ж через пень-колоду валити! (Номис, 1864, № 5253); — Як я вчився? Так, через пень-колоду. Де вже про медаль думати (Донч., V, 1957, 504); Як на пню ста́ти; Як на пень з’ї́хати — упертися, затятися. От же як стара одмагалась! А внучечка як на пню стала: лікаря та й лікаря! (Вовчок, І, 1955, 112); Як пень — виражає повноту якої-небудь якості, стану і т. ін. Дурний, як пень (Номис, 1864, № 6230); Були Троянці п’яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень (Котл., І, 1952, 78); Як до котрого обізвешся, то він тобі мовчить, як пень (Л. Укр., І, 1951, 407); О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий, як пень, Не підкоряється (Рильський, II, 1946, 144).

2. розм. Те саме, що пеньо́к 2. Верхня його губа, накрита пристриженим.. вусом, піднеслася трохи від долішньої і відслонила чотири пні передніх зубів (Черемш., Тв., 1960, 99).

3. діал. Вулик. Зразу за колгоспним двором починається сад — на сотні гектарів, у саду пасіка — на тисячу пнів (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 117.

Пень, пня, м. Пень. Голий, як пень. Ном. Ой пішов Опанас по горілку для нас, зачепився за пень та й стояв увесь день. Н. п. Пнем ста́ти, на пню стати. Упорствовать, заупрямиться. Внучечка як на пню стала: лікаря та й лікаря. МВ. (О. 1862. III. 45). у-пень. До чиста, совершенно. Рубати у-пень увесь народ. ЗОЮР. І. 120. Ляхів, мостивих панів, у-пень рубайте. Макс. Та бодай же ти, корчмо… та й у-пень згоріла. Грин. III. 286. На пні хліб. Хлѣбъ на корню. посивіти на пні. Состарѣться въ дѣвушкахъ. А що мені з того, що ви всі три посивієте на пні. Левиц. І. 306.

2) При укладкѣ сноповъ въ кладню (Cм.): каждый изъ четырехъ сноповъ, которые ставятъ въ центрѣ возлѣ остреви. Шух. I. 166. Ум. Пеньок, пеньочок. Стоїть у лісі на пеньку якийсь чоловік, а кругом того пенька вовк так скаче, так скаче, — хоче його з’їсти. Рудч. Ск. І. 72. Мати собі на пеньку. Имѣть въ виду. Ольгоп. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 106.

пень — приземна частина, що за­лишилася від зрубаного дерева; символізує впертість, бо сидить нерухомо (звідси вираз на пню ста́ли — уперлися на своєму); символізує бідність («Голий, як пень»), нерозум («Дурний, як пень»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 437.