ПАЗУР

ПА́ЗУР, а, ч. Гостре загнуте рогове утворення на кінцях пальців багатьох тварин і птахів; кіготь. Своїми острими пазурами впився Кіт Кабанові в хвіст і почав гризти його зубами (Фр., IV, 1950, 90); По стернях розгулювало гайвороння, гребло своїми залізними і гострими пазурами крем’янисту, висохлу землю (Тют., Вир, 1964, 398); * Образно. Страшна маячлива війна продовжувала ще жити тут, не випускала нещасних людей із своїх пазурів (Гончар, II, 1959, 132); Напровесні випав ще сніг, і мороз послабив свої цупкі пазури (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 147); * У порівн. Ще й пальці в його [пана] довгі та сухі, як пазури (Н.-Лев., III, 1956, 260); Що зараз у жінки з серцем, що його шарпає, як пазурами, — в кров? (Головко, II, 1957, 153); // перев. мн. Довгі, гострі нігті на пальцях людини. Ухопила [жінка] мене рукою своєю, як лід, холодною рукою з гострими чорними пазурами (Мирний, IV, 1955, 332); Маріуца зігнулась, наче вклонилась Раду, та зараз підскочила і всіма десятьма пазурами повела по його блідому виду (Коцюб., І, 1955, 374).

◊ Запуска́ти (запусти́ти) па́зури в що; Простяга́ти (простягти́) па́зури до кого — чого, рідко на кого — що — завдавати кому-небудь болю, страждань, намагаючись підкорити собі, своєму впливові і т. ін. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час Та й запустить Пазури в печінки, — І не благай (Шсвч., І, 1963, 236); Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазури, хотів збезчестити (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 37); — Сину, бачу ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазури на ум твій простяга Той темний дух! (Фр., XIII, 1954, 287); Пока́зувати (показа́ти, випуска́ти, ви́пустити і т. ін. ) па́зури: а) виявляти злобу, злі наміри. Але, влещуючи однією рукою поспільство, пан Бжеський незабаром показав свої пазури (Тулуб, Людолови, І, 1957, 242); б) виявляти норовистість, непокірливість. Вона лишилася віч-на-віч з цим самотнім, дикуватим парубком. Смирний-смирний, а дивись і випустить пазури (Речм., Весн. грози, 1961, 135); Потрапля́ти (потра́пити) в па́зури; Опиня́тися (опини́тися) у па́зурах кого, чого — ставати залежним від кого-, чого-небудь, підлягати, підкорятися комусь, чомусь. Але якщо Солод потрапив у лапи Колобродова, то Колобродов з часом опинився в пазурах Солода (Руд., Вітер.., 1958, 92); Хова́ти (схова́ти) па́зури — приховувати злобу, злі наміри. Дорн сховав пазури, м’якою лапкою намагаючись обдурити Крайнєва (Собко, Граніт, 1937, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 15.