ОТРУЮВАТИ

ОТРУ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОТРУЇ́ТИ, ую́, у́їш, док., перех.

1. Позбавляти життя, умертвляти отрутою, отруйними речовинами. В його водоймищі риби нема — щороку баби її коноплями отруюють (Стельмах, II, 1962, 218); Громада глухо присягає. Заприсягла. Питає суд: — Тепер скажіте, християни, Хто отруїв його? (Шевч., II, 1963, 248); Одного разу перед виходом на маневри Солод отруїв чотирьох обозних коней (Руд., Вітер.., 1958, 92); // Шкідливо діяти на організм; завдавати шкоди організмові. Свинець дістається не тільки до легенів [друкаря], але й відкладається в усіх органах і суглобах та отруює кров (Вільде, Сестри.., 1958, 119); — Я працюю. Я не отруюю себе алкоголем (Гончар, Тронка, 1963, 112).

2. перен. Справляти чим-небудь нездоровий, шкідливий вплив на кого-, що-небудь. Втома. Вона.. налягає на моє тіло зовні й зсередини, отруює кров (Кол., На фронті.., 1959, 50); Мовою можна отруїти свідомість — і піднести її, прояснити, оздоровити (Рильський, III, 1955, 89); Націоналісти в усіх країнах світу за те й гроші одержують, щоб боротись за вплив на маси, отруювати їх реакційною антирадянською пропагандою. Та вплив їх.. мізерний (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 136).

3. перен. Позбавляти спокою, щастя, радості; засмучувати, тривожити чим-небудь. — Аж тепер збагнув, чому ви з таким презирством дивитесь на тих, хто від безділля.. кисне в ресторанах… Правда ваша, — таке життя роз’їдає душу, як іржа, отруює її (Речм., Твій побратим, 1962, 101); Не хотіла [мати] отруювати дитячу душу розладом у сім’ї і обережно почала готувати сина до того, що мало статися (Чорн., Пісні.., 1958, 32).

4. Робити що-небудь отруйним, шкідливим для здоров’я. Трупів тепер не прибирали, і вони розкладалися.., отруюючи і без того важке від спеки й диму повітря (Кучер, Голод, 1961, 171); У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе… (Гончар, Тронка, 1963, 340); * Образно. Присутність шефа у цеху отруювала повітря. Люди втрачали не лише охоту до жартів, але й до розмов взагалі (Вільде, Сестри.., 1958, 478); // перен. Робити безрадісним, сумним, нещасним. [Маруся:] Прощай знов навіки, моя мамо!..Прости мені, що я наробила тобі стільки горя! що я полинем та терном присипала тобі доріженьку, отруїла твою старість гіркою отрутою (Н.-Лев., II, 1956, 467); Хвороба, ненависна хвороба стала йому на шляху, отруїла життя (Збан., Сеспель, 1961, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 811.

Отруювати, ру́юю, єш, сов. в. отруї́ти, рую, їш, гл. Отравлять, отравить. Грин. І. 32, 33. Нащо медом напоїла, козаченька отруїла. Чуб. V. 435.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 76.