ОРУДУВАТИ

ОРУ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.

1. чим. Вправно діяти. Лаврін не зводив очей з Мелашки і милувався, як вона проворно орудувала руками, як стільчик хитався під ногами (Н.-Лев., II, 1956, 323); Тихін Колодка навчився вже не тільки орудувати шаблею, але й добре воювати (Панч, Гомон. Україна, 1954, 401); Коваль вправно орудував молотком.. Розпечений брусок гнувся, м’явся в огняних бризках (Горд., II, 1959, 168); // Користуватися, володіти, послуговуватися чим-небудь. Трапляється й таке, що людина, яка в житті говорить соковитою, барвистою мовою, пише сухо, безбарвно, орудує буквально сотнею-другою слів… (Рильський, III, 1956, 413); — Ти вже заручена з ним? — питає мене Оксана тим удавано байдужим тоном, що ним деякі жінки орудують не менш вправно, ніж швець шилом (Вільде, Сестри.., 1958, 538); // над чим, з чим, біля чого і без додатка. Виконувати яку-небудь роботу; поратися. Біля жатки вовтузиться один — лежить на спині на землі і орудує (Головко, І, 1957, 303); Михась орудує з гирями біля вагів (Чорн., Визвол. земля. 1959, 169).

2. чим. Заправляти, розпоряджатися. [Дід:] Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують усім (К.-Карий, І, 1960, 51); — Ні, піп не старий.. Багатир, великим хазяйством орудує (Коцюб., І, 1955, 311); Із страшної Катерининої розповіді виходило, що в місті давно вже діє.. банда злодіїв та спекулянтів, яка орудує не десятками й не сотнями (Коз., Листи.., 1967, 183).

3. ким, чим. Керувати, правити ким-, чим-небудь. На гетьманстві.. був тоді Полуботок і, значить, орудував усенькою Україною (Укр.. казки, легенди.., 1957, 428); Санька фермою заправляє, орудує, доярки їй догоджають, а деякі бояться (Горд., Дівчина.., 1954, 204); Іван Череватенко орудував тоді незаможниками (Мик., II, 1957, 35); // ким, над ким, рідко. Верховодити над ким-небудь; попихати кимось. Живуть розумні брати.., всім тим добром користуються, а дурневі нічого не дають, та ще й орудують їм [ним], неначе наймитом (Стор., І, 1957, 43); [Казидорога:] Люди добрі, гляньте ви на те опудало! Доки ви ще дасте такому поганцеві над собою орудувати? (Фр., IX, 1952, 391).

4. Виявляти діяльність (перев. негативну); діяти. Всі аварії становили, безперечно, одну продуману систему. — Значить, на заводі орудують агенти пана Бастерта, — підсумував свою роботу Чайка (Собко, Запорука.., 1952, 137); — Сердюки, значить, орудують, — насупившись, промовив Данько.. — Вони, вони якраз найбільше. Кооперацію розграбували, в сільраді все перевернули догори дном (Гончар, II, 1959, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 750.

Орудувати, дую, єш, гл. Распоряжаться, завѣдывать, управлять, заправлять, владѣть чѣмъ. Невістка нами орудувала. Г. Барв. 3. Пильнуй, старосто, і дома добре орудуй. Гол. IV. 439. Мені, каже, хазяїн велить теж орудувати чортами, щоб скоріщ мололи. Грин. І. 39. Хто чим орудує, той на тім і сидить. Ном. № 10423. Другий тиждень ногою не орудую. Харьк. Худорлявий, — не ціпом би йому й орудувати. Г. Барв. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 64.