ОПАЛЮВАТИ

ОПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ОПАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОПАЛИ́ТИ, опалю́, опа́лиш, док., перех.

1. тільки опа́лювати. Обігрівати приміщення печами або системою яких-небудь спеціальних пристроїв. Надворі травень, але оранжерею ще опалюють, і під склом парить важка задуха (Донч., III, 1956, 42).

2. Те саме, що обпа́лювати. Перші дні літа вже опалили зелені трави (Собко, Вогонь.., 1947, 117); Мовби крізь сон пам’ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу (Вас., І, 1959, 327); — Геть шапку, нахабо! — крикнув він, відчуваючи, як хвиля крові опалила йому ли́ця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52); Огнем опалило все тіло: кулемети противника помітили парашут і взяли його в хрест (Смолич, Мир.., 1958, 425); Він ще й досі.. чує на губах смак її рвучкого поцілунку, яким вона опалила його (Гончар, Тронка, 1963, 105); Холодний вітер опалював обличчя (Донч., V, 1957, 431); Устина.. притулилась до холодного заліза. Воно опалило її чоло (Стельмах, І, 1962, 396); Гната опалило смертельним жахом (Тют., Вир, 1964, 71).

◊ Опа́лювати (опали́ти) по́глядом (очи́ма і т. ін.) — те саме, що Обпа́лювати (обпали́ти) по́глядом (очи́ма і т. ін.) (див. обпа́лювати). Козаки знов зиркнули на Бжеського, опалюючи його важким від зненависті поглядом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 701.