ОМАНА

ОМА́НА, и, ж.

1. Хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття; уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний. Що се? У сьому глухому закутку Бессарабії — пісня моєї країни? Чи не омана се, чи не хвороблива часом уява моя викликала галюцинацію слуху?.. (Коцюб., І, 1955, 178); Спочатку він думав — то омана. Але юрти були справжні, їх можна було навіть торкнути рукою (Рибак, На світанку, 1940, 18); // Марні надії, сподівання; ілюзії. — Не треба ілюзій, не треба омани, — сердилась на себе Раїса (Коцюб., І, 1955, 325); Її враз урятують, її не засмокче трясовина… Дика радість спалахувала в серці. Але це була омана (Донч., III, 1956, 82).

2. Стан людини, коли вона помилково сприймає що-небудь уявне за дійсне. Може, прокинуся хутко з сеї примари-омани десь на безлюднім просторі і без надій на життя?.. (Л. Укр., І, 1951, 309); Зникає люта омана від того співу, як од могучого заклинання, вітром розлітається… (Вас., II, 1959, 25).

3. Те саме, що обма́н 1. Він перший за свою любов тяжкі дістав кайдани, але до скону їй служив без зради, без омани (Л. Укр., І, 1951, 318); Лешнер ясно почував оману, але в чому тут справа — зрозуміти не міг (Собко, Запорука.., 1952, 40).

◊ Вво́дити (ввести́) в ома́ну див. вво́дити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 691.

Омана, ни, ж.

1) Обманъ зрѣнія, миражъ, призракъ.

2) Заблужденіе. Журба світу сього і омана брацтва входять і глушать слово. Єв. Мр. IV. 19. Не кидайтесь ви на ту оману городянську, котора вже тисячу років кози в золоті вам показує. К. (О. 1861. II. 229).

3) Обманъ, заблужденіе.

4) Раст. Verbascum nigrum. Мил. 35. См. Оман 2.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 52.

ома́на див. обма́н.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 417.