ОБРАХОВУВАТИ

ОБРАХО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка.

1. Визначати кількість, обсяг, вартість і т. ін. чого-небудь підрахунком, лічбою; підраховувати, обчислювати. Я відчуваю, як люди мислять, обраховують, займаються складною бухгалтерією (Довж., III, 1960, 465); Гарячі уми й живі уяви різних приятелів і приятельок з усякою математичною докладністю обрахували маєток обох братів (Фр., VI, 1951, 204); // рідко. Робити розрахунки при спорудженні чого-небудь; розраховувати. — Я будував декорацію, обраховуючи її на певну точку знімання (Ю. Янов., II, 1958, 29).

2. рідко. Те саме, що обмірко́вувати. Сперечаємося, пригадуємо, що де вичитали, часом давно забуте звідкись прилізе на пам’ять, обраховуємо свої погляди (Коцюб., І, 1955, 466); Як Ви приїдете сюди, то тоді купно і обрахуємо про все (Мирний, V, 1955, 394).

3. Неправильно відраховуючи, недодавати що-небудь комусь (перев. гроші). Трьох вона обрахувала, Двом ситра не долила… (Воскр., З перцем!, 1957, 316).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 563.

Обраховувати, вую, єш, сов. в. обрахува́ти, ху́ю, єш, гл.

1) Разсчитывать, разсчитать, сосчитывать, сосчитать, вычислить. Обрахуй лишень усе, щоб завтра було готове їхати у Корсун на ярмарок. Канев. у.

2) Обдумывать, обдумать. Не обрахувавши діла сього як слід, ми і Бога зневажаєм. О. 1862. III. 35.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 24.