ОБПАЛЮВАТИ

ОБПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., перех.

1. Пошкоджувати що-небудь з поверхні або по краях (про вогонь). Тоді вже всюди став [Вогонь] палати І братика свого не пожалів: І обпалив його [Гайок], і обсмалив (Гл., Вибр., 1951, 164); Синє полум’я, лизнувши соколине крило, обпалило його (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 38); Ця висота стояла геть порита, подовбана, обгоріла, наче пройшов над нею вогняний смерч, обпаливши все, вкривши її понівеченими трупами (Гончар, ІІІ, 1959, 61); * Образно. Розмила війна щастя родинне, обпалила зелені паростки (Вол., Самоцвіти, 1952, 25); // Дуже висушувати з поверхні, країв (рослинність). В тій пилюці бачив [Дорош] сонце, що жарило без милості, без жалю людей, машини, землю, обпалювало до бурої іржі придорожні трави (Тют., Вир, 1964, 318).

2. Опахувати, обдавати вогнем або чим-небудь гарячим. Щось ляскало і пекло, обпалювало Павлові обличчя, а він біг далі (Тют., Вир, 1964, 370); Обпалив мене подув пахкий золотої юги, Піт скипає й по грудях спливає струмками (Перв., І, 1958, 103); // Пошкоджувати вогнем або чим-небудь гарячим шкірний покрив; обі́пікати. Куля.. обпалила мені скроню, в ушах задзвеніло (Збан., Єдина, 1959, 85); * Образно. Дивлюсь на засмаглі ці руки, обличчя, Що м’ятою пахнуть, гірким полинем, — Блажен, кого руки ці, повні величчя, Обіймуть, обпалять дівочим вогнем! (Нех., Чудесний сад, 1962, 44).

3. Викликати відчуття, схожі на ті, які виникають від дії вогню (про дію вітру, морозу, сонця і т. ін.). Осінній вітер обпалював їхні бліді обличчя (Кучер, Пов. і опов., 1949, 80); * Образно. Кров шугнула їй у скроні, обпалила обличчя (Панч, II, 1950, 501); // Робити шорстким, засмаглим (про шкіру людини). Повітря ледве коливалось, але цього коливання було досить, щоб при сильному морозі обпалити обличчя (Трубл., Лахтак, 1953, 61); Весняна смага обпалила і налила жаром обличчя Югини (Стельмах, На .. землі, 1949, 362); // Виготовляючи або обробляючи що-небудь, піддавати його поверхню дії вогню. Повернувшись до селища на лодіях [човнах], навантажених рудою, чоловіки вигортали її на берег, сушили, іноді.. й обпалювали (Скл., Святослав, 1959, 94); Для приготування їжі слов’янські племена робили різний глиняний посуд, який обпалювали в спеціальних печах (Укр. Страви, 1957, 4).

4. перен. Раптово і сильно діяти на кого-небудь, змушуючи зазнавати якогось гострого відчуття: приголомшувати. Слова його обпалювали материнське серце (Шиян, Гроза.., 1950, 289); І вперше її обпалила страшна думка: а може, й справді її батько чимсь заплямував себе? (Баш, Надія, 1960, 183); Страх за рідну людину обпалив хлопця (Багмут, Опов., 1959, 25).

◊ Обпа́лювати (обпали́ти) по́глядом (очи́ма і т. ін.) кого — пильно дивитися на кого-небудь, виражаючи своє ставлення до нього. — Чого ти мене десятою дорогою обходиш? — запитав Тимко, обпалюючи Орисю своїми чорними черкеськими очима (Тют., Вир, 1964, 13); Опустив [сержант] голову і, обпаливши через плече лютим поглядом свого товариша, незграбно пересмикнув плечима (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 554.

Обпалювати, люю, єш, сов. в. обпалити, лю, лиш, гл. Обжигать, обжечь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 22.