ОБДИРАТИ

ОБДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБДЕ́РТИ і ОБІДРА́ТИ, обдеру́, обдере́ш; мин. ч. обде́р і обідра́в, ла, ло; док., перех., з кого — чого і без додатка.

1. Знімати, зривати кругом, з усіх боків чого-небудь оболонку, верхній шар, покриття і т. ін. Хату обдирає та сіни лагодить (Укр.. присл.., 1955, 202); На салогоні багато діла: той овець ріже, той білує, той жир обдира і кида у здоровенний казан (Мирний, І, 1954, 48); Господарники обдирали зі спальних вагонів червоне й зелене сукно (Стельмах, II, 1962, 48); // Знімати, здирати шкіру (з тварини). Лежав тут я два дні, обідрав ведмедя і їв сире м’ясо (Трубл., І, 1955, 161); // Зривати з кого-небудь, рвати на комусь одяг. Селяни спіймали його, набили, раки відібрали, ще й з одежі хотіли обдерти (Фр., III, 1950, 52); [Хмельницький:] Одведіть її до свого намету і в щось одягніть, а то козаки обідрали на ній все (Корн., І, 1955, 241).

◊ Обдира́ти (обде́рти, обідра́ти), як (мов і т. ін.) ли́пку (бі́лку, бі́лочку) — забирати в кого-небудь геть усе; оббирати, грабувати. Не раз подорожніх багатих панів, Як липку сиру, обдирали [гайдамаки] (Бор., Тв., 1957, 71); Наша пані журилась..: — Обдеруть мене тепереньки, як тую липку! Моє око всього не догледить (Вовчок, І, 1955, 132); Прогнав її офіцер, обідравши, як білочку (Мирний, І, 1949, 235).

2. перен. Забирати, віднімати що-небудь силою або хитрощами; оббирати, грабувати. Американський рай: хто сильний — той і обдирай (Укр.. присл.., 1955, 433); — Приїхав старий крючок за хабарами!.. Ну, цей мене дощенту й об’їсть, і обіп’є, ще й обдере, — подумав отець Харитін (Н.-Лев., III, 1956, 183).

3. Пошкоджувати верхній шар чого-небудь подряпинами; обдряпувати, дряпати. Колючки шарпали та рвали на Козакові жупан, обдирали халяву єдиного чобота (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 109); * Образно. Як степи наполовину обідрали плугами, — тоді Кононисі стало зовсім вже погано (Григ., Вибр., 1959, 320); // Пошкоджувати шкіру подряпинами, саднами. Остап, обдираючи обличчя об гаплики й гудзики гетьманового жупана, опустився на коліна (Панч, Гомон. Україна, 1954, 269); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (Зар., Світло, 1961, 16).

4. Обчищати зерно від лузги.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 482.

Обдирати, ра́ю, єш, сов. в. обдерти и обідрати, деру, ре́ш, гл.

1) Обдирать, ободрать.

2) Грабить, ограбить. Мужика вдень обдери, а вночі обросте. Ном. № 1256. Церкву обдирає, а корчму латає. Ном. № 11723.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 6.