ОБДАРОВУВАТИ

ОБДАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБДАРУВА́ТИ, ую, уеш, док., перех.

1. Наділяти дарами, подарунками; підносити дари, подарунки. Хлопці цілували вуйків в руки, а вуйки їх гладили і шустками [грошима] обдаровували (Черемш., Тв., 1960, 279); У Минківці здебільшого обдаровували віршувальників пирогами, коржиками й цукерками (Минко, Моя Минківка, 1962, 40); Пан обдарував жінку великими грішми (Калин, Закарп. казки, 1955, 166); * Образно. Вередує запізніла весна. Наче розсердившись, що їй заважають обдарувати землю теплом, вона примхливо міниться на обличчі (Хижняк, Килимок, 1961, 3); // тільки док., рідко. Подарувати що-небудь одне, одну річ. — Треба Марину чим-небудь обдарувати. Вона ще краще буде сина глядіти (Мирний, IV, 1955, 232); Радів Омелько, мов дитина, яку обдарували цукеркою (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 196).

2. перен. Виявляти до кого-небудь щиру прихильність, доброзичливість і т. ін. Вони були пізніше на утриманні в простого селянина з Вільки, якого й тепер ще оточували своєю вдячністю, обдаровували майже синівським прив’язанням (Фр., VI, 1951, 202); Котовський.. експропріював бессарабських панів та обдаровував своїм опікуванням бессарабську бідноту (Смолич, V, 1959, ЗО); Серце людське відкривається лише назустріч доброму серцю, дружбою обдаровують лише тоді, коли бачать у тобі щирого друга (Збан., Сеспель, 1961, 318).

◊ Обдаро́вувати по́глядом (у́смішкою г т. ін.) — дивлячись на кого-небудь, виявляти, виражати певні почуття. Журба посміхнувся, обдарував офіцера не дуже люб’язним поглядом (Епік, Тв., 1958, 546); Меккінець підвів голову і обдарував Ремо приємною усмішкою (Досв., Гюлле, 1961, 125).

3. тільки док., перен. Наділяти позитивними якостями, здібностями, умінням і т. ін. Мій комсомол, моя родина, Мене чуттям обдарував (Мал., Запов. джерело, 1959, 6); Співає [батько] весело і сміливо, могутнім чудесним голосом, яким обдарувала його природа (Гончар, І, 1959, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 481.

Обдаровувати, вую, єш, сов. в. обдарувати, ру́ю, єш, гл. Одарять, одарить. Се він мене обдарував. МВ. (О. 1862. І. 48).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 6.