ОБ

ОБ, прийм., із знах. і місц. в. Сполучення з прийм. об виражають:

Часові відношення

1. з місц. в. Уживається при точному або приблизному означенні години, коли відбувається дія (тільки перед голосним); о.29 грудня об 11 годині в напрямку Кішпешта виїхала легкова автомашина (Гончар, III, 1959, 236).

2. із знах. і місц. в., рідко. Уживається при означенні приблизних часових меж певної дії; у. Митько все ж неспокійний: хто б це міг об цю пору? (Головко, І, 1957, 374); Князеві було вільно прикликувати варягів об кожній порі (Загреб., Диво, 1968, 385); Об обіді.

3. з місц. в., заст. Уживається при означенні відрізка часу, пори року, коли відбувається дія (перев. із назвами релігійних свят, пір року). Чи вчинила хлібця, чи спекла — мерщій до подруг: там її ждуть, дожидають, як об весні ластівки (Кв.-Осн., II, 1956, 423); Полагодив [Чіпка] хату.. Об Миколаї на ярмарку овечат купив (Мирний, І, 1949, 324); Було об Іллі. В містечку на той час стояв ярмарок (Вас., II, 1959, 334).

Об’єктні відношення

4. з місц. в., розм. Уживається при означенні: а) предмета, на який спрямована думка, який є об’єктом чиїх-небудь почуттів, розмов і т. ін.; про. Перечулося в нас об Варці що жива й хороша, що забула лихо, забула страхи усі свої (Вовчок, І, 1955, 179); — Ліда не така. Що заводійка — то так, скрізь устигає, але ніхто поганого об ній слова не скаже (М. Ол., Чуєш.., 1959, 36); б) змісту, напрямку чиїх-небудь думок, розмов і т. ін.; про. А вже як товариш попросив об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Вовчок, І, 1955, 346); Живий дума об живому, Бо й живий він є на те (Граб., І, 1959, 360); [Гиря:] Бачиш, посивів? Ночами не сплю, все думаю, об весні помишляю, як сіяти будемо, Йване? (М. Куліш, П’єси, 1960, 31); [Оксана:] Чого ж ти мовчиш? [Горленко:] Слухаю музику. [Оксана:] Ну, йди, коли говорити ні об чім (Корн., II, 1955, 123).

◊ Би́тися об закла́д див. закла́д.

5. із знах. і місц. в., заст. Уживається при означенні: а) предмета чиїх-небудь турбот, прохань, переживань і т. ін.; про. У їх син, у їх дитина. Хто об йому буде піклуватись, коли батько в службі? Звісно, дід та баба… (Мирний, IV, 1955, 51); [Марко:] Ніколи, бабо, бідним шкоди не робитиму.. Старався й старатимусь лише об їхню користь (М. Куліш, П’єси, 1960, 133); б) явища, події і т. ін., що є причиною якоїсь дії. Весело, як є з ким радіти, та й те добре, коли в об кім поплакати (Вовчок, І, 1955, 257); — Коли чую, щось озвалось позад мене: — об чім плачеш, сине [сину] мій? (Морд., І, 1958, 100); [Любов:] Шкода, через сей вечір пропустила лотерею-алегрі! [Саня:] Ну, об сім я не жалкую (Л. Укр., II, 1951, 32).

6. із знах. в. Уживається при означенні предмета: а) з яким хто-, що-небудь стикається, зближується і т. ін. під час руху. Легенький човник.. стукнув, вдарившись об Миколин човен (Н.-Лев., II, 1956, 235); Вітер стогнав і свистів у бовдурі, а одірвана віконниця ритмічно.. стукала об стіну (Хотк., І, 1966, 73); Ідучи вулицею, Іван спотикався об каміння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); б) який є опорою для кого-, чого-небудь. Роман.. спокійно сперся об тин, поклавши свою кучеряву голову на долоню (Н.-Лев., VI, 1966, 307); Обперся Чіпка об одвірки, одхилив трохи двері (Мирний, II, 1954, 226); Я напівлежав, обпершись об розбитий танк, покинутий серед ячменів (Сміл., Сашко, 1951, 150); в) за допомогою якого виконується якась дія. Загордилась свиня, що об панський тин чухалась (Укр., присл.., 1955, 174); В кухні із свистом і скреготанням точили об макітру ножі (Коцюб., II, 1955, 357); Кузьма вибив об закаблука люльку, хитро підморгнув до хлопців (Кучер, Трудна любов, 1960, 371); г) який спричинює, зумовлює певну дію. До снідання.. об паколи порвали всі коси (Головко, II, 1957, 239); Роздираючи тіло об гострі тернові колючки, Лукія перехопилася через рів (Донч., III, 1956, 70).

◊ Би́ти ли́хом об зе́млю див. би́ти; Би́тися як ри́ба об лід див. би́тися; Уда́рити (уда́ритися) об по́ли (рука́ми) див. пола́.

Кількісно-означальні відношення

7. з місц. в., заст. Уживається при вказуванні на постійну ознаку предмета за її кількісним або якісним виявом; з. Маленька, об однім вікні на вулицю, кособока, вона [хата] була підперта двома сохами (Сміл., Сад, 1952, 127).

Просторові відношення

8. із знах. в., рідко. Уживається при означенні: а) суміжності, близькості у просторі двох предметів, людей. Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Вовчок, І, 1955, 80); Аж мліє парубок. На обличчі такий біль і зненависть. А об руку Тихін, Яким, і до дверей рушили (Головко, II, 1957, 60); б) предмета, за який беруться, щільно охоплюючи його; під. Лагідно взяв [Перехреста] об руку, вивів на просіку, не перестаючи говорити (Ле, В снопі.., 1960, 17).

9. з місц. в., рідко. Уживається при означенні щільного прилягання одного предмета до іншого. Йому любо, міряючи, слухати скрипу блискучих.. чобіт, дивитися, як вони гарно сидять об нозі (Мирний, IV, 1955, 125); В роті ніхто не знав, що коли рота збиралася на фронт, на речових складах не знайшлося валянок об його нозі і рукавичок об руці — все на нього було завелике (Тют., Вир, 1964, 491).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 461.

Об пред. Если стоящее предъ об слово оканчивается гласной (особенно: а, о, у), то о часто выпадаетъ. ЗЮЗО. II. 128. Ударив рукою ’б лавку.

1) Съ винит. падежемъ: при обозначенія предмета, на который направлено дѣйствіе: о, объ. Ой піду я утоплюся, чи об камінь розіб’юся. Чуб. V. 229.

2) Съ мѣстнымъ или дательнымъ падеж. а) при обозначеніи времени дѣйствія: на, объ, въ, около. Об Різдві. ЗОЮР. І. 26. Крий, Боже, народу якого там зібралось! Як об Іллі в Ромні. Греб. 372. Об Миколі продасть кобилу. О. 1862. IX. 7. Вітерець схопивсь об обідній порі. О. 1862. IX. 60. Жду, не діждусь, як об весні ластівки. Г. Барв. 119. б) при обозначеніи количества, мѣры и принадлежности опредѣляемаго предмета: о, об. Летів птах об восьми ногах. Ном. стр. 295, № 147. Купи черевички малі невеличкі й об нозі. Грин. III. 172.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 1.