НАХОДИТИ

НАХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок., НАЙТИ́, найду́, на́йдеш, док., перех.

1. Відшукувати, виявляти, помічати кого-, що-небудь. Приїхали; ножі беруть, І генерала розчиняють, І яд находять в животі (Шевч., II, 1953, 225); Дивлюся в зіниці прозорі і в них не находжу я дна (Сос., II, 1958, 32); Василько вмів з одного погляду находити завіяну снігами стежину на гору (Турч., Зорі.., 1950, 182); [Острожин: ] Ах, Оресте Михайловичу! Здумайте собі тільки — насилу вас найшов! (Л. Укр., II, 1951, 82); Підполковник нетерпляче вирвав більшовицьку газету, розгорнув її, найшов потрібне місце і вголос почав читати (Стельмах, II, 1962, 53).

2. Підшукувати, підбирати кого-, що-небудь. Її не спустошена ні роками ні злиднями уява находить і тонкі барви, і світанкову щедрість на розлогих нивах (Стельмах, І, 1962, 226); Тамара, мовби наперекір Мамайчуковим пророкуванням, якось швидко й несподівано найшла собі пару (Гончар, Тронка, 1963, 120).

◊ Нахо́дити (найти́) спі́льну мо́ву з ким — те саме, що Знахо́дити (знайти́) спі́льну мо́ву (див. знахо́дити); Не нахо́дити (не найти́) [собі́] мі́сця — те саме, що Не знахо́дити (не знайти́) [собі́] мі́сця (див. знахо́дити). Хома цілий день ходив, мов зварений, не находив собі місця… (Коцюб., І, 1955, 89).

НАХО́ДИТИ², дить, недок., НАЙТИ́, на́йде́, док.

1. на кого. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про настрій, почуття, стан і т. ін.). Траплялося, нараз находив на нього інший настрій, і він мало не на коліна падав перед сином (Хотк., І, 1966, 159); Раптом почала находити на них якась неміч (Кобр., Вибр., 1954, 171); Часом находила на неї меланхолійна злість (Ле, Міжгір’я, 1953, 33); На неї найшла .. дівоцька жартівливість (Мирний, III, 1954, 40); // безос. Іноді Д[убровинський].. бував в добрім настрою, на нього, як кажуть, находило!.. (Збірник про Кроп., 1955, 11); — На нього час від часу находить. Мов кінь норовистий, брикається (Руд., Остання шабля, 1959, 257).

2. Сходитися, збиратися в одному місці у великій кількості. Як задзвонили у всі дзвони.., стали миряни находить (Стор., І, 1957, 109); Прийдуть [Горпина з Яковом] з церкви, пообідають, потім спочинуть трохи, у гості йдуть або до їх гості, находять (Мирний, І, 1954, 228); Зразу не міг найнятися [Прокіп], бо народу найшло більше, ніж треба (Коцюб., II, 1955, 29).

3. Насуватися, наближатися; наступати, наставати (про явища природи, частини доби). От хмари усе находять, усе находять… (Кв.-Осн., II, 1956, 124); — Ану, дівчата, ану, швиденько. Гей, припильнуйте, бо дощ находить (Вас., III, 1960, 137); Находив ранок (Воронько, Народж. легенди, 1954, 18); * У порівн. По селу, неначе хмара найшла, — зашуміло (Вовчок, І, 1955, 87).

НАХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док., перех., розм.

1. Ходячи, пройти яку-небудь віддаль.

2. Багато ходячи, пошкодити собі що-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229 - 230.

Находити, джу, диш, сов. в. найти́, йду́, деш, гл. Находить, найти. Багатому чорт діти колише, а убогий і няньки не найде. Ном. № 1420.

2) Находить, найти, наступать, наступить; нападать, напасть. Найдуть купою у хату. МВ. (О. 1862. І. 95). За наші гріхи находять ляхи. Ном. № 865. Находили на неї якісь страхи. Найшла буря вітряна. Єв. Л. VIII. 23. Чом на тебе не находе лиха година та нечиста сила? Подольск. г. Як найду я з своїми боярами, то я тебе візьму од рідного батенька. Рк. Макс.

3) Только сов. в. — дитину. Родить ребенка. Найшла собі дочку.

Находити, джу́, диш, гл.

1) Пройти много, извѣстное разстояніе.

2) Сдѣлать извѣстное количество работы, во время которой приходится ходить. Поспішаюся, бігаю, коли полічила, аж півпасма лишнього находила ( = наснувала на оснівницю). Чернигов. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 531.