НАПИВАТИСЯ

НАПИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАПИ́ТИСЯ, п’ю́ся, п’є́шся; наказ, сп. напи́йся; док.

1. Досхочу пити що-небудь, угамовувати спрагу. Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити. Зайшов у гай води напитись І одпочити (Шевч., II, 1963, 283); Нахилившись, Ганна зачерпнула пригорщею води, напилася всмак (Гончар, II, 1959, 265); *0бразно. — Ох, і сьорбнув же я тоді горенька, і напився ж біди! (М. Ол., Чусш.., 1959. 7).

◊ Хоч води́ напи́йся — те саме, що Хоч з лиця́ во́ду пити (пий) (див. во́да). От Петро — багатир, хазяйська дитина, не тинявся по наймах… Ще до того веселий, моторний і з лиця гарний, хоч води напийся (Коцюб., І, 1955, 25); Як во́ди напи́тись —дуже швидко, дуже просто. Позбувся Микита, як води напитись, батьківщини та й не знав довго про свою пригоду (Л. Янов., І, 1959, 303).

2. Уживаючи спиртні напої, ставати п’яним. Ой, у полі билинонька колихається, А в шиночку вдовин син напивається (Укр.. лір. пісні, 1958, 283); Він напивався, а потім п’яний вештався по слобідських вулицях (Шиян, Баланда, 1957, 40); А прийде ввечері товариство.. Наїдяться, нап’ються, погуляють, — та й з двору, й Чіпка з ними! (Мирний, І, 1949, 403); [Гаврило:] Напитися не міг ніколи я і тверезим себе не пам’ятаю (Корн., І, 1955, 230).∆

◊ Напи́тися до самі́сіньких риз див. ри́за.

3. перен. Убирати в себе вологу. — Як прийде велика вода, то змінить весь край. Уволю нап’ється дніпрової степ і зазеленіє… (Гончар, Тронка, 1963, 313); // Жадібно вбирати в себе, поглинати що-небудь. Напивались [ми з Стасиком] різким осіннім повітрям, яке грало на сонці, наче шампан (Коцюб., II, 1955, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 142.

Напива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. напи́тися, п’ю́ся, п’є́шся, гл.

1) Напиваться, напиться. Хай солодкого меду напивається. Мет. 257.

2) Напитися до ко́го. Выпить за здоровье кого. Стань, батеньку, проти мене та напийся до мене повною повненькою, доброю доленькою. О. 1862. IV. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 508.