НАЛЕЖАТИ

НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок.

1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. — Закон такий справді є, щоб землі козачі тільки до козаків належали (Мирний, IV, 1955, 365); Над ставом, що колись належав економії, як проходив Давид, шуміли верби (Головко, II, 1957, 13); Був Щепкін уже жонатою, сімейною людиною, відомим актором, а все ще належав графам Волкенштейнам (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 227).

2. до кого — чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось. [Дівчина:] Вона належала до того товариства? (Л. Укр., II, 1951, 99); Один із родів полянського племені, до якого належав Ант, споконвіку жив над Дніпром (Скл., Святослав, 1959, 11); // Відноситися до якої-небудь галузі, часу, періоду і т. ін. Література наша (з причин, вияснення яких належить до історії) живилась переважно селом, сільським побутом (Коцюб., III, 1956, 238); — Хлопець досить успішно склав екзамени.. з української мови. Остання, як мені здається, теж належить до царства філології (Тют., Вир, 1964, 62).

3. кому, чому. Бути виконуваним, здійснюваним, створеним, досягненим, здобутим ким-небудь. У створенні нашої держави провідна роль належала Володимиру Іллічу Леніну (Тич., III, 1957, 503); Ідея створення цього містечка належала Макару Сидоровичу (Руд., Вітер.., 1958, 120); Радгоспам України належить важливе місце в сільськогосподарському виробництві (Рад. Укр., 23.1 1959, 2).

4. кому, чому, перев. безос. Необхідно одержати; призначатися кому-небудь — Романе Григоровичу, належить тобі ще від мене два рублі шістдесят три копійки (Стельмах, І, 1962, 120); — Зрештою, нам на культроботу гроші належать, — виходив із становища Микола Васильович (Трубл., І, 1955, 95); [Леся:] Ось, прошу, і гроші за вашу роботу… [Тарас:] Не давайте, панно Лесю! Не візьму! [Леся:] Вам належить (Сміл., Черв. троянда, 1955, 22).

5. безос. Потрібно, слід. Старшині, звичайно, зовсім не належало стояти на посту (Гончар, III, 1959, 309); Безшумно належало їм [бійцям] проповзти Болото і мінні поля (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 259).

Як [і] нале́жить (нале́жало) — як потрібно, заведено, прийнято. [Павло:] Почали працювати [шахтарі] як належить (Корн., II, 1955, 173); Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); На стіл, як і належало в такому випадку, подали чай з лимоном (Чорн., Визвол. земля, 1959, 93).

6. Бути властивим, притаманним кому-, чому-небудь (про певну якість, особливість і т. ін.). Вдивлявся довго я У ці рядки, аж поки пригадав. Кому належить цей.. почерк… (Рильський, Мости, 1948, 15); — Справедливість у цьому місті, наскільки я пам’ятаю, належала вам і попові Христофору (Довж., І, 1958, 462).

НАЛЕ́ЖАТИ² див. нале́жувати 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 116 - 117.

Нале́жати, жу, жиш, гл.

1) Належать, отлежать. Так собі належав боки, що аж болять.

2) Принадлежать. Увесь край належав Вишневеньким. Стор. МПр. 62.

3) Надлежать, слѣдовать, причитаться. Ціх грошей від його мені не належить.

4) Касаться. То до мене не належить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 498.