НАЖИНАТИ

НАЖИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЖА́ТИ, жну́, жне́ш, док., перех. Зжинати що-небудь в якійсь кількості. Була Мар’яна працьовита, невтомна. Ніхто не нажинав більше за неї жита (Кочура, Родина.., 1962, 131); Адже ж вона багато б нажала, коли б мати не сварила за скалічений палець (Коцюб., І, 1955, 15); Перед вечором Орися нажала біля Ташані осоки, потрусила в сінях і в світлиці — всюди запахло (Тют., Вир, 1960, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 87.

Нажина́ти, на́ю, єш, сов. в. нажа́ти, жну, не́ш, гл. Нажинать, нажать. Поміг Бог нажати сніп; коли б Бог поміг нажати сто кіп. Ном. № 10167.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 488.