НАВІДЛІТ

НАВІ́ДЛІТ, присл. Те саме, що наві́дліг. І за віщо він її вдарив? Не згада вже тепер, тільки зна, що вдарив просто навідліт кулаком (Гр., І, 1963, 276); Потім звівся [Шарапа] на полудрабок і що було сили навідліт стьобнув вороного складеними віжками впоперек кряжа (Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).

Наві́дліт уда́рити (би́ти) руко́ю — те саме, що Наві́дліг би́ти руко́ю (див. наві́дліг). Навідліт ударив [офіцер] молодицю лівою рукою в груди, і вона зів’яло сіла біля печі (Ле, Мої листи, 1945, 32); Наві́дліт ки́дати — те саме, що Наві́длі ки́дати (див. наві́дліг). Одним рухом переломлює [Шмалій] надвоє Романову дранку, оглядається й навідліт кидає її на припічок (Стельмах, Хліб.., 1959, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 32.