НАВЕРТАТИСЯ

НАВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док.

1. З’являтися, виступати (про сльози). [Зося:] Говорив [Завада] зо мною довго, а так сердечна, так сумно, що мені аж сльози на очі наверталися (Фр., IX, 1952, 353); Всі помітили в нього на очах сльози. Він ковтав їх, як сливи, а вони все навертались на очі, все навертались… (Донч., VI, 1957, 18)’; Жаль знову обхопив її, сльози навернулися на очі (Мирний, IV, 1955, 106); На глибоких очах його навернулась одна сльоза (Довж., III, 1960, 423).

2. З’являтися, навідуватися куди-небудь. Уже шістнадцятий годок Олесі, вже й свати почали в хату навертатись (Вовчок, І, 1955, 21); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (Коб., І, 1956, 463); — Підождім трохи, може, хто навернеться, може, ще хтось трапиться (Н.-Лев., І, 1956, 135); Ільчиха знає, що коли він тепер вирветься з її рук, то, можливо, й тиждень, а то й більше до хати не навернеться (Вільде, Сестри.., 1958, 83).

◊ Ду́мка наверта́ється (наверну́лася) кому — хто-небудь починає думати про когось, про щось. — Слово честі, ця думка навернулася мені тільки біля рівчака, — лагідним голосом відповів він (Досв., Вибр., 1959, 436); Наверта́тися (наверну́тися) на ду́мку див. ду́мка; Наверта́тися (наверну́тися) на о́чі див. о́ко; Наверта́тися (наверну́тися) на язи́к кому: а) вимовляти, говорити що-небудь. — Оце диво! — аж крикнула стара Марта. — Чого тобі це слово перше навернулось на язик? (Н.-Лев., IV, 1956, 172); Він хотів порадити їй іти працювати в тиловий госпіталь, але ці слова не наверталися на язик (Трип., Дорога.., 1944, 62); б) раптово придумувати що-небудь. Вона нібито відповідає на його питання, дає йому раду — першу-ліпшу, яка їй навернулася на язик (Фр., XVI, 1955, 76).

3. рідко. Те саме, що поверта́тися. Застопорений на мілині катер ворухнувся, як хворий, навертався задертою половиною до острова (Ле, Клен. лист, 1960, 228).

4. Ідучи, наближатися до кого-, чого-небудь; підходити. — Ось навернись сюди! навернись! — піднімаючи здоровенну хворостину, сказав Грицько. — Я тобі дам (Мирний, IV, 1955, 98).

5. перен. Визнаючи що-небудь, переконуючись у чомусь, змінювати свої дії, погляди і т. ін. Надто ж мене тішить те, що зачали навертатись на "праву путь" деякі з товаришів (Л. Укр., V, 1956, 58); Отак собі міркуючи, сей чоловік дійшов до сильної постанови навернутися й самому на віру своєї жінки (Фр., IV, 1950, 151).

6. тільки недок. Пас. до наверта́ти 1, 3, 4, 5, 12.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 28.

Наверта́тися, та́юся, єшся, сов. в. наверну́тися, ну́ся, нешся, гл.

1) Поворачиваться, поворотиться.

2) Наваливаться, навалиться.

3) Заходить, зайти, заѣзжать, заѣхать. Почали й старости навертатись. Св. Л. 13. Навернувся в хату. Одна ж біда минулась, а друга незабаром навернулась. КС. 1882. X. 36. Навернеться було хто з панночок сусідок, допитуються. МВ. (О. 1862. III. 47). Ви увечері наверніться. О. 1862. VII. 37.

4) Обращаться, обратиться. До Христа навернувсь.

5) Душа не навертається. Противно (кому). Як то його душа навернеться у п’ятницю скоромне їсти. Ном. № 537.

6) Навертатися на о́чі. Попадаться на глаза. А як Порося навернеться на його очі горді та смутні, — одвертає од неї очі. МВ. ІІ. 27.

7) — на думку. Приходить на умъ. І пані моя тож мені на думку навертається. МВ. (О. 1862. III. 59).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 468.