МУЧНИК

МУЧНИ́К, а́, ч. Скриня, до якої сиплеться борошно з-під жорна. Спинивши таратайку, обозний зазирнув до млина, де в ранковім промінні вирувала над кошем та мучником летюча хмара борошна (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 453); Біля мучника червоняста молодиця дощечкою вибирає у мішок муку (Стельмах, II, 1962, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 834.

Мучни́к, ка́, м.

1) Желобокъ, проводящій муку изъ подъ жернова. Шух. І. 104, 146.

2) Ящикъ, въ который падаетъ мука изъ подъ камня. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 457.