МОЛИТИСЯ

МОЛИ́ТИСЯ, молюся, молишся, недок.

1. Звертатися до бога, до святих з проханням, подякою; проказувати слова молитви. Богу молиться, а чорту вірує (Номис, 1864, № 1137); Ганна Федорівна.. потай від зятя молилася вдома (Шиян, Баланда, 1957, 72); *У порівн. Дівчина.. піднімає горня й обличчя до місяця і так говорить до нього, неначе молиться (Стельмах, І, 1962, 541); // безос. Не знаю. Чого маленькому мені Тойді [тоді] так приязно молилось. Чого так весело було (Шевч., II, 1963, 38); — Як тобі, жінко, молилося? (Стельмах, 1,1962, 228); // на кого — що, до чого. Проказувати слова молитви, повернувшись обличчям до кого-, чого-небудь. Одні.. присягалися, що на власні очі бачили, як Інокеша стояв посеред хати на колінах у сльозах і молився на свою жінку, як на ікону (Тют., Вир, 1964, 75); — Чого б їм [гурту людей] зарання тут стовбичити?.. — подумав [Терентій], молячись на кучеряве золото образів (Стельмах, Хліб.., 1959, 110); Прокинулась світова мати [сонце], показала нам личенько красне!.. Слав її, пишная земле, молись до неї, живий світе! (Мирний, IV, 1955, 308); Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Шиян, Баланда, 1957,177); * Образно.— 3 Ясногорською щось накльовується? — Факт. Потайки молиться [Черниш] на її фотографію (Гончар, І, 1954, 307).

2. Благати, дуже просити. І просилася, І молилася: "Пусти мене, старий діду. На вулицю погулять!" (Котл., II, 1953, 11); — Піду! — каже Михайло, зриваючись і шукаючи очима великого дідового кия.., а Маруся проситься й молиться, й так пригортається, наче прикипа (Вовчок, І, 1955, 383).

3. кому, чому, перед чим, до кого, перен. Захоплюватися ким-, чим-небудь, схилятися перед кимось, чимось. — Нікому я так щиро не молюся — як жіночій красі! (Мирний, IV, 1955, 127); Як тебе не любить, не молитись тобі, не співати. Моє сонце, мій день, зачарована щастя блакить (Сос., Вибр., 1941, 240); Гірш од усього і важче від усього те, що, перед чим молилась, у чім кохалась, тепер дивлюся, як на свою.. погибель! (Барв., Опов.., 1902, 285); — Щасливий ти, Якове! — казав він, — щасливий! Он твоя? — сидить… тиха та мирна… Молитися до неї, та й годі! (Мирний, IV, 1955, 51); // на кого. Дуже любити, обожнювати кого-небудь. — Бідний той перший чоловік, як він її любив, — ні, він ледве смів любити її, він молився на неї (Л. Укр., III, 1952, 591); Хлопчик був закоханий першою любов’ю, молився на неї [Юлю] і втрачав над собою всю владу, як тільки її жагучі очі дивилися на нього (Тют., Вир, 1964, 449).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 784.

Моли́тися, лю́ся, лишся, гл. Молиться. Богу молись, а до берегу гребись. Ном. № 160. Розумний молиться, а дурень плаче. Ном. № 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 440.