МЛІТИ

МЛІ́ТИ, млі́ю, млі́єш, недок.

1. Бути в стані млості (у 1 знач.). А надто той рибалонька. Жвавий, кучерявий. Мліє, в’яне, як зостріне Ганнусю чорняву (Шсвч., І, 1951, 165); [Маруся:] Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. (Кроп., І, 1958, 95); — Здається, любов’ю називають оте сидіння увечері в парку, .. коли він сигарету смокче, а вона мліє, схилившись йому на грудну клітку? (Гончар, Тронка, 1963, 128); * Образно. Ніч, тиха, тепла літня ніч, стояла над землею, виблискуючи зорями, мліючи у своїй розкоші… (Мирний, IV, 1955, 57).

2. Знемагати від болю, глибоких переживань. Нехай душа болить і мліє з мук страшних, Сльоза ж не скотиться на вії! (Сам., І, 1958, 96); — А самі аж мліємо в розпачі: ну, що тут робити? (Головко, І, 1957, 472); Мати впадає — не спить біля сина, Мліє душею, бо хвора дитина (Гірник, Сонце.., 1958, 165); // Ставати нечутливим; терпнути (про руки, ноги, пальці тощо). Ноги мої мліють, але я біжу… (Коцюб., І, 1955, 418); Мить — і дівчина вже на турніку.. Високо гойдається, бовтав ногами, сміється. Але довго так їй не втриматися — руки мліють (Гончар, Тронка, 1963, 160).

3. Утрачати свідомість; непритомніти. Врешті він почув, що мліє.— Стій… не можу… — шепнув він, опускаючись додолу (Коцюб., І, 1955, 357).

4. Знемагати від високої температури, спеки. [Один негр:] Які пишні наші ліси, облиті гарячим сонцем, де од тепла мліє душа і тіло! (Н.-Лев., II, 1956, 449); Мліє [бабуся] біля самовара і лічить денну виручку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 82); * Образно. Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків (Коцюб., 1,1955, 296); Мліло, густо пахло чебрецем і врожаєм повне літо (Стельмах, На.. землі, 1949, 530); * У порівн. Важкі колоски жита замислено хилились вниз, не ворушились, не шепотіли, ніби й вони мліли від спеки (Коп., Сусіди, 1955, 69).

5. кул. Упрівати. Каша вже давно мліє (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 764.

Млі́ти, млію, єш, гл.

1) Млѣть, замирать, изнывать. Не житиму тепер, а млітиму. Г. Барв. 253. Глянув я направо, там росли і мліли на сонці роскішні сади. Левиц. І. Світить місяць да не гріє, до дівчини серце мліє. Чуб. V. 24. Чи всім людям із кохання так ся діє? Очі не сплять, серце стогне, душа мліє. Мет. 28. Коли б чого не забути, щоб дитина не мліла голодом. Св. Л. 60.

2) Прѣть, увариваться. Каша вже давно мліє. Богодух. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 436.