МЕРХНУТИ

МЕ́РХНУТИ і МЕ́РХТИ, хне, недок.

1. Поступово втрачати яскравість; блякнути (у 2 знач.), тьмяніти, згасати. Іде вона вже вночі, вже зорі поперед нею мерхнуть (Вовчок, І, 1955, 266); Сонце зайшло. Фарби неба вгорі мерхли, ніби квіти, яких торкнувся мороз (Скд., Святослав, 1959, 317); Туман, туман… Доба гіркої скрути. Не мерхнуть ліхтарі, і плине тужний спів (Перв., І, 1958, 75); // Поступово втрачати блиск (про очі). Ясні очі мерхли під натовпом важких думок (Мирний, III, 1954, 313).

2. перен. Втрачати значення, важливість; слабшати. Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Мирний, IV, 1955, 170); Ще цілий рік життя і смерть розкривались перед ним у битвах, перед якими мерхли всі битви, на які будь-коли спроможна була людина (Довж., І, 1958, 392).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 682.

Ме́рхнути и мерхти, хну, неш, м. = Меркти. Зорі мерхнуть. МВ. ІІ. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 419.