ЛЯСКАТИ

ЛЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок. 1. перех. і по чому. Ударяти, бити долонею, чим-небудь м’яким або по м’якому, видаючи специфічні звуки. Галя, співаючи, під свій спів обома рученятами по обличчю ляска (Вовчок, І, 1955, 289); Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Досв., Вибр., 1959, 323); — Початок добрий, — сказав я, ляскаючи матроса легенько по спині (Ю. Янов., II, 1958, 54); Пастушки з криком біжать під копи, і перші важкі краплі дощу ляскають по їхніх бриликах (Тют., Вир, 1964, 274); // неперех., чим об що і по чому. Ударяти чим-небудь еластичним, видаючи специфічні звуки. Ляскає [Щур] босими ногами об мостину, аж ходить луна (Вас., Вибр., 1950, 128); Він.. пішов геть, голосно ляскаючи капцями по цементній підлозі (Ю. Янов., II, 1954, 79); // неперех., чим. Вимахувати чим-небудь, видаючи специфічні звуки. Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 181); Дика качка вилась над плавнями, ляскала крильцями і впала в очерет коло самого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239); Десь мекали вівці і ляскав батогом вівчар (Головко, І, 1957, 133); // Видавати специфічні звуки, утворювані таким вимахуванням. Семеро сухоребрих шкап спотикається по бруку, креше з його іскри; лунко ляскає батіг кондуктора (Вас., І, 1959, 183); Пролітає перший подув вітру.. Починають ляскати паруси (Ю. Янов., II, 1958, 58).

Ля́скати в доло́ні (доло́нями): а) плескати в долоні (долонями), виражаючи радість, захоплення чим-небудь або нетерпіння. Дівчата сміються, ляскають у долоні і дражнять хлопців (Вас., Вибр., 1954, 130); Хтось із старших серед дітей аж у долоні ляскає: — Ой рушниця ж! (Кос., Новели, 1962, 58); Публіка від нетерплячки почала ляскати в долоні (Бурл., Напередодні, 1956, 137); б) ударяти по долонях, стискаючи руки на знак згоди на певну ціну (про покупця і продавця на ярмарку). Кричали перекупки, божились і ляскали долонями селяни біля возів,.. — усе як і завжди на ярмарку (Головко, II, 1957, 255); Ля́скати зуба́ми — цокати зубами від страху, холоду і т. ін. Та й мордувалося ж скажене бісеня!..зубами, ляска, аж поза річкою лунає (Вовчок, VI, 1956, 271); Побачивши блискавиці, ..тікав, ховався.. — Чур, захисти мене, — шепотів, ляскаючи зубами, Бразд (Скл., Святослав, 1959, 91).

2. тільки 3 ос., неперех. Звучати лунко, з великою силою (про постріли, удари і т. ін.). Біля нього щось тріскало, лопалося, шпурляло снігом у очі.. Йому і в голову не приходило, що то ляскають біля нього розривні кулі (Тют., Вир, 1964, 498); Навколо нас виростають, як сизі дерева, стовпи диму, бухають, ляскають, лопаються снаряди і міни (Багмут, Записки.., 1961, 27); Удари грому ляскали над самою головою, низько, оглушливо (Збан., Сеспель, 1961, 444); // Видавати лункі звуки, ударяючи по чому-небудь. Нахабно сміялось холодне світло і ляскали двері (Коцюб., II, 1955, 189); Тільки десь у класних кімнатах ще лунко ляскали кришки парт (Збан., Між.. людьми, 1955, 161).

3. неперех., перен., розм. Те саме, що ля́пати 3. — Щождо партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це, все-таки не твоя це справа (Сміл., Сашко, 1957, 124).

◊ Ля́скати язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м (див. ля́пати). [Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мам., Тв., 1962, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 581.

Ля́скати, каю, єш, сов. в. ля́снути, ну, неш, гл. Хлопать, хлопнуть, щелкать, щелкнуть. Батіг ляскав. Ном. № 1276. Прилетіла качка, крилечками ляска. Н. п. В руках же довгий був батіг, їм грімко ляскав він із лиха. Котл. Ен. II. 40. Ляснув себе по щоці. Кв. II. 173. Ляснув погонич пугою. К. Орися. Щука… ляснула хвостом по воді та вп’ять на дно пірнула. О. 1862. VIII. 17. Вони тільки язико́м ля́скають. Они лишь попусту болтаютъ. Грин. І. 233.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 393.