ЛОПОТАТИ

ЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЛОПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.

1. Ударяти, ударятися чим-небудь по поверхні, видаючи глухі звуки. Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (Фр., І, 1955, 266); Осколки, як бурульки граду, вищерблюють листочки саду. Плоди з гіллячками летять, об лопушиння лопотять (Швець, Кроки.., 1962, 30); Жабі.. плавала по мілкому і, мов мале дитя, лопотіла по воді ногами (Досв., Вибр., 1959, 48); Дощик, лий, дощик, лий І на кользу, й на рижій.. Долати, шуми в горосі (Стельмах, Колосок.., 1959, 17).

2. Видавати такі звуки ногами під час бігу. Чумаза дітвора в довгих полотняних сорочках босоніж лопотіла слідом [за коляскою] (М. Ол., Леся, 1960, 62); Дівчинка зривається з ліжка й босими ногами лопотить по підлозі (Донч., Вибр., 1948, 126); Діти у довгих латаних сорочках, лопочучи босими ноженятами, з радістю бігали (Турч., Зорі.., 1950, 30); // Швидко йти, бігти, видаючи такі звуки. А що малих дітей привчив [Тихін], так із усього села! Тільки що дасть бог ранок, то усі до нього, аж лопотять! (Кв.-Осн., II, 1956, 135); // безос. За Скибою хтось гнався. За кущами лопотіло все ближче й ближче (Загреб., Європа 45, 1959, 56).

3. Видавати шерех; шерехтіти. Христя глянула на бумажку — сіра та нова, вона ще такої зроду не бачила; пом’яла в руках — лопоче… (Мирний, III, 1954, 120); Вузькі підтички жінок лопотять, черкаючись об халяви (Коцюб., І, 1955, 121).

4. Розвіваючись на вітрі, видавати глухі звуки. Молодиця не витримувала, зривалась з призьби.. і кидалась в танець так прудко, що синій плащ її надувався й лопотів на вітрі (Коцюб., І, 1955, 375); Свищуть, гудуть та голосять снасті та щогли, розпачливо б’ються об їх паруси, лопотять, прискорюючи ходу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 173); // чим. Видавати такі звуки чимсь, що розвівається на вітрі. Вітер лопотів прапорами, як осіннім листом (Епік, Тв., 1958, 419); Виросла [яблуня] на волі розлога, пишна і тепер лопотіла дрібним листом (Горд., Дівчина.., 1954, 3).

5. Утворювати або видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами і т. ін. Оглядаюсь на море. Там лунко лопотить моторка (Збан., Морська чайка, 1959, 199); На озерах, на болотах Крила птахів лопотять: Сірі гуси ізнялися, Білі лебеді ячать (Олесь, Вибр., 1958, 353); Катер лопотів гвинтом і рвався вперед (Коп., Вибр., 1948, 197); Навколо стояла така тиша, що було чути, як лопотіли крильми голуби (Юхвід, Оля, 1959, 126).

6. Говорити поспішно, неясно. — То заходьте, заходьте до кімнати, прошу вас, товариші служиві, — дрібно й хутко лопотів.. Діодор (Мик., II, 1957, 388); // Говорити незрозумілою для слухача мовою. Добрих п’ять хвилин лопотів з французом, виповідаючи йому все про своїх товаришів (Загреб., Європа 45, 1959, 111); // зневажл. Те саме, що базі́кати. Язик без кісток: що хоче — лопоче (Укр.. присл.., 1955, 182); — Її мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (Коб., II, 1956, 216).

◊ Лопоті́ти язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м (див. ля́пати). [Іван Андрійович:] Тільки ж я вас прошу.., не лопотіть язиком багато (Стар., Вибр., 1959, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 547.

Лопота́ти, чу́, чеш и лопоті́ти, чу́, ти́ш, гл.

1) Шелестѣть (бумагой, лощеной матеріей).

2) Стучать или топать, бѣжа. Щось лопотить, чи не отаман? Стор. II. 244. Тільки що дасть Бог ранок, то всі до його аж лопотять. Кв. II. 25.

2) Хлопать. Крилоньками (голуби) лопотали. Гол. І. 265. Лопотить у домні. Грин. II. 95.

3) Болтать безъ умолку.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 377.