ЛОПАТА

ЛОПА́ТА, и, ж.

1. Знаряддя з довгим держаком і широким плоским кінцем, яке застосовують для згрібання, перекидання або насипання чого-небудь. Та взяв [Максим] якось Заступ і лопату, Та й пішов собі у поле Криницю копати (Шевч., II, 1963, 275); Тоді молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами та перечищали решетами (Збірник про Кроп., 1955, 12); За парканом у дворі чути було людей: хтось лопатою одкидав сніг (Головко, II, 1957, 479); * У порівн. Долоня його широка, мов лопата (Март., Тв., 1954, 235); // Таке дерев’яне знаряддя для саджання хліба в піч і виймання його з печі. Як піч уже поспіла, от коровай посадили на лопату (Кв.-Осн., II, 1956, 302); Тільки що Кайдашиха виплескала хліб, а Мелашка посаджала, посипаючи лопату межисіткою, голодний Кайдаш знов увійшов у хату (Н.-Лев., II, 1956, 324); Ті [жінки] виймали лопатами з просторої, як майдан, печі.. величезні хліби і паляниці (Морд., І, 1958, 134).

◊ Борода́ лопа́тою — широка борода, формою схожа на лопату. Бороди широкі й різноманітні: лопатою, цапом, бакенбардами (Ю. Янов., IV, 1959, 44); Лопа́та влі́зе — про що-небудь дуже велике, широке. Коли роззявить [Домаха] рот, так і лопата улізе; нісочок, як у рябця (Кв.-Осн., II, 1956, 177); Мов на лопа́ті ви́віз — про що-небудь зроблене недоладно, невправно. — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз?.. (Фр., І, 1955, 235); [Хоч] лопа́тою горни́ (греби́, загріба́й і т. ін.) що; Лопа́тою горну́ти (гребти́, загріба́ти і т. ін.) що — дуже багато чого-небудь. Ти писав мені, що в Каневі цього добра [карасів] хоч лопатою горни (Шевч., VI, 1957, 217); — Катанку купив. Так ви забрали собі в голову, що гроші в мене як полова — лопатою гребу (Стельмах, II, 1962, 373); — Сказано, діду, що ти великий багач, по сто мітлів щотижня продаєш, гроші лопатою загрібаєш (Фр., І, 1955, 373); Як лопа́тою кла́сти — дуже поволі, не поспішаючи. Йому треба так, як лопатою класти (не хутко розбирає діло) (Номис, 1864, № 6408).

2. Те саме, що за́ступ. Чорна земля шугала з Гнатової лопати на окіп, а він копав та копав, не розгинаючись (Коцюб., І, 1955, 39); Незвичайною була сівба над Дніпром у сорок четверту весну.. Орали тракторами, але орали й коровами, й скопували лопатами (Довж., І, 1958, 388); // чого, перен. Кількість чого-небудь, набрана цим знаряддям. Перша лопата землі оголяє жовті, покриті філоксерою корінці (Коцюб., І, 1955, 210).

Саді́ння під лопа́ту чого — висаджування чого-небудь у грунт за допомогою лопати. Кращим способом ручного садіння сіянців є садіння під лопату (Колг. Укр., 9, 1959, 37); Сади́ти під лопа́ту що — користуючись лопатою, висаджувати що-небудь у грунт. Частина ланки під лопату картоплю садить (Вишня, І, 1956, 343).

3. з означ. Механізоване знаряддя різної форми для згрібання, розмішування, набирання і т. ін. чого-небудь. Кінні лопати (скрепери) застосовуються для розрівнювання і переміщення грунту (Механ. і електриф.., 1953, 307); Якщо потрібно підгортати чи вигрібати гній із загонів, до нього [трактора] чіпляють бульдозерну лопату (Хлібороб Укр., 8, 1965, 18); Тракторна лопата безперервно вантажила автомашини гноєм (Рад. Укр., 7.XII 1961, 3); Нагрібають [брудоочисники] величезними ковшами-лопатами жужелицю — справжні гори наростають її (Крот., Сини.., 1948, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 545.

Лопа́та, ти, ж.

1) Лопата для копанія, пересыпки сыпучихъ тѣлъ. Ніхто не розлучить, ні світ, ні зоря, хиба нас розлучить сирая земля, заступ, лопата, земляная хата. Чуб. V. 81. З одного дерева і хрест, і лопата: хрестові ся кланяють, а лопатою нечисть відкидають. Ном. №8059. Лопатами віяли. Лопата дерев’яна або залізна.

2) Лопата пекарная. Химка й хазяйка, та лопати нема. Ном. № 10784. Ум. Лопатка, лопатонька, лопаточка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 376.

лопа́та — дерев’яне знаряддя з довгим держаком і широким пла­ским кінцем для саджання хліба в піч і виймання його з печі; знаряд­дя цього типу використовували та­кож на току для просушування зерна способом кидання (звідси лопа́тити, перелопачувати); мета­лева лопата використовується для земляних робіт, отже нею риють і могилу; така лопата асоціюється зі смертю: «Ніхто не розлучить: ні світ, ні зоря, хіба нас розлучить си­рая земля, заступ, лопата, земля­ная хата». Химка й хазяйка, та ло­пати нема (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 341.