ЛОЗА

ЛОЗА́, и́, ж.

1. Народна назва деяких кущових порід верби. Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози (Н.-Лев., II, 1956, 312); По берегах річок ніжні верби і лози над водою і в воді радували людську душу (Довж., І, 1958, 173); * У порівн. Люде гнуться, як ті лози, Куди вітер віє (Шевч., І, 1963, 32); // Довге тонке стебло цих та деяких інших кущових рослин; лозина (у 1 знач.). Він давно вже лагодився піти до Запари попрохати дозволу нарізати лози в його лузі (Гр., І, 1963, 551); Сокири гупали в грубе коріння, аж листя тремтіло на гнучких лозах (Коцюб., І, 1955, 218); Як парость виноградної лози, Плекайте мову (Рильський, III, 1961, 211); * У порівн. Голоси переплітаються, мов лози винограду (Н.-Лев., III, 1956, 315); // Зрізані стебла цих рослин як матеріал для деяких виробів. — Заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що — на це дотепний був. Ще і лози червоної добув (Гл., Вибр., 1951, 162); [Прокіп:] Буду з лози меблю плести (Корн., П’єси, 1947, 446); // розм. Різка, дубець з цього стебла. — Хай тепер і він [пан] господарює.. на десятинках. — Ой, погосподарює він лозою по наших спинах (Стельмах, І, 1962, 627).

2. Те саме, що лозня́к. Заспівали соловейки в лозах та в садах понад Россю (Н.-Лев., III, 1956, 156); Уздовж дороги попід вербами пішли та й пішли [козаки], поминули греблю, лози перебрели (Головко, II, 1957, 296).

◊ До́вга лоза́ див. до́вгий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 541.

Лоза́, зи, ж.

1) Раст. лоза. Їж, козо, лозу, коли сіна немає. Ном. № 2410. Люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє. Шевч. 80.

2) — цареградська. Раст. Elaegnus hortensis. ЗЮЗО. І. 121.

3) Розга.

4) Весенняя хороводная игра, въ которой играющіе становятся в ключ, съ одного конца котораго двѣ дѣвушки подымаютъ руки, подъ которыми пробѣгаетъ крайняя играющая противоположнаго конца и тягне за собою увесь ключ, при чемъ поются принадлежащія этой игрѣ пѣсни. Такія-же точно игры (но съ другими пѣснями) — въ смородину и ключ. (Лубен. у.). Мил. 53. Плести лозу — варіація этой игры въ Переяс. у. КС. 1887. VI. 480.

5) Довга лоза. Игра, подобная чехардѣ, описанная у Чуб. III. 105, Ив. 66, КС. 1887. VI. 480. Ум. Лізка (ло́зка), лізонька (Маркев. 132), (ло́зонька), — За густими лізоньками біжить річка струєчками. Чуб. V. 187.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 375.

лоза́ —

1) народна назва деяких кущових порід верби, також стеб­ло (лозина) та стебла як матеріал; з лози виготовлялися мітли (див. мітла́ 1), корзини, кошики; лозина слугувала знаряддям поганяння свійських тварин, а також пока­рання («Лозовий прут ще ребер не переламав»); традиційний символ дівочості, також незахищеності, гнучкості й сирітства; постійний свідок жіночих сліз і печалі (дівчи­на, покинута милим, «за густими за лозами Плаче слізоньками»); заблукалий козак бачить квітучі лози при дорозі, свідків його горя: «Ой зацвіли густі лози Козакові при дорозі; Козак ходить, козак блудить, Під собою коня нудить»; «Живе, як сорока на лозі», — ка­жуть про людину, що не може собі місця нагріти; лоза символізує та­кож бідність, нужденний стан. їж, козо, лозу, коли сіна немає (М. Номис); Люде гнуться, як ті лози, ку­ди вітер віє (Т. Шевченко — пop. народне порівняння «гнеться, як лоза»); Пішов у лози пасти кози (приказка); Хитку лозину і снігур зі­гне (приказка);

2) старовинна на­родна весняна дівоча хорова гра, в якій гравці стають у ключ, з одно­го кінця якого дві дівчини піді­ймають руки, під якими пробі­гає крайній гравець протилежного кінця і тягне за собою весь ключ, при цьому співаються відповідні пісні; цю гру називають ще плести́ лозу́;

3) до́вга лоза́ — старовинна народна гра; чехарда;

4) виногра́дна лоза́ див. виногра́д.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 341.