ЛЕДАЧИЙ

ЛЕДА́ЧИЙ, а, е.

1. Який не любить щось робити, уникає праці, не працює; лінивий (у 1 знач.). Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? — ледача дівчина, не пише мені (Л. Укр., V, 1956, 180); Людина ледача, він мало дбав про заробітки, і, невідомо, як існувала і з чого жила його багатодітна сім’я (Шиян, Баланда, 1957. 40); * Образно. Нерушливий і ледачий на вдачу місяць.. раптом ліг, вивернувсь па й заснув (Н.-Лев., IV, 1956, 12); // у знач. ім. леда́чий, чого, ч.; леда́ча, чої, ж. Те саме, що ле́дар і ле́дарка. [Горпина:] Бачила я ледачах, а такої ледащиці, такої нехлюйки за все моє життя бачити не довелося (Собко, П’єси, 1958. 27); Як відомо, всі ледачі Ждуть легенької удачі (С. Ол., Вибр., 1959, 146).

2. Сповнений лінощів. Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Гл., Вибр., 1951, 81); їй любо, одрадно було, що син покорився, що він побачив, якого лиха наробив собі, через свою дурну голову та ледачу волю (Мирний, І, 1949, 321); Дні прожив я не ледачі, А придбати не зумів Ані затишку на дачі. Ні коштовних килимів (Мас., Як пахне земля, 1958, 44); * Образно. Незначний випадок раптово повернув ледачу Ольжину фортуну, поставив її обличчям до життя (Кач., II, 1958, 32).

3. перен. Який рухається, тече дуже повільно, мляво. Улітку наша річка обміліла. Пливе собі ліниво, як і всі. Ще ледачіша, як усі (Рильський, І, 1956, 76); А тут Збруч — вузенький рівчачок, що на дні його ледве дзюркоче мирна й ледача водичка (Кулик, Записки консула, 1958, 143); // Який відбувається мляво, повільно, зрідка. Навколо мене лунає ледача стрілянина (Багмут, Записки.., 1961, 26).

4. перен., зневажл. Про когось поганого або щось погане, ні до чого не придатне. Ледача та дівка, що сама себе хвалить (Номис, 1864, № 7100); — Таку ледачу пам’ять маю, що й не згадаю (Гл., Вибр., 1957, 91); Одначе ледачий дишель не витримав його [господаря] — тріснув, і господар по самий пояс шубовснув у виквацьоване жабами болото (Стельмах, 1,1962, 101); // у знач. ім. леда́че, чого, с. Щось погане. Добре далеко чутно, а ледаче ще далі (Номис, 1864, № 4450).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 467.

Леда́чий, а, е.

1) Лѣнивый; облѣнившійся. Ледачому все важко робити. Туркеня дрімала. Дрімав у харемі ледачий султан. Шевч. 58. Ледача шкапа скрізь припинки має. Ном. № 10848.

2) Дурной, ничтожный, негодный, плохой. Ледача та дівка, що сама себе хвалить. Посл. Ледачому ледача й смерть. Ном. № 7100. З серця беруться ледачі думки. Єв. Мт. XV. 19. Ой чумаче, чумаче, життя твоє ледаче. Рудч. Чп. Добре далеко чуть, а ледаче ще далі. Ном. № 4451. Холодно, вдягнувшись у їдно! — Їднаково в двоє, як ледачі обоє. Ном. № 643. Ум. Ледаче́нький. Внизу — путній ставок, а через його ледаченький місток. О. 1862. IX. 62.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 351.