ЛАНЦЮГ

ЛАНЦЮ́Г, а, ч.

1. Ряд металевих кілець, послідовно з’єднаних одне з одним. [Сидір Свиридович:] Химко! Піймай собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого (Н.-Лев., II, 1956, 523); Попереду з зав’язаними назад руками йшли Кобза й Остап. Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (Стор., І, 1957, 375); Стало чути, як за вікном шумить море та десь скрегоче якірний ланцюг (Кучер, Дорога.., 1958, 110); * Образно. Про те, що Людмила могла й не впізнати невдячного перевертня, який так просто порвав кільця ланцюга, що в’язав їхнє майбутнє в одне, про це намагався [Захар] не думати (Ле, Право.., 1957, 94); * У порівн. Весь час відчував на собі батьків насторожений і чатуючий погляд. Той погляд стримував його, мов міцні ланцюги (Шиян, Баланда, 1957, 45).

2. звичайно мн. Те саме, що кайда́ни 1. Поки присяжний заковував мене в ланцюги, вже й зовсім стемніло (Фр., II, 1950,19); Ми знайшли ті гори, де був прикутий Прометей. Прометей там на волю рветься, він уже звільнив, він вихопив одну свою руку з ланцюгів — хоч і з болем, з кров’ю, а звільнив (Тич., III, 1957, 39).

◊ Взя́ти (посади́ти) на ланцю́г (ланцюги́) — закувати в ланцюги, прив’язати ланцюгом. [Стась:] Не пройде і місяця, як я живцем візьму цього гультяя на ланцюги (Вас., III, 1960, 211); До такого стану довести людину! Посадити на ланцюг без води, без хліба і заставити стріляти у своїх же братів!.. (Гончар, III, 1959, 108); Як (ні́би і т. ін.) з ланцюга́ зірва́тися див. зрива́тися.

3. мн., чого, які, перен. Те, що сковує волю, свободу, пригнічує кого-, що-небудь. Час не стояв. Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні (Мирний, І, 1949, 368); Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! Хай згине тьма шалена. Хай сяє голубінь народної весни! (Рильський, II, 1960, 181).

4. Суцільний ряд, сукупність кого-, чого-небудь, розташованого один поруч з одним. Війна прийшла… Почорнілі поля, ланцюг хат над річечкою, .. і садки, і високі тополі — все тепер стало сірим, похмурим (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 226); Марійка на ходу озирнулась, побачила за собою розтягнутий ланцюг лижників (Донч.. V, 1957, 472); Па вузькоколійці погуркував електровоз, тягнучи довгий ланцюг вагончиків (Чорн., Красиві люди, 1961, 35); // Ряд бійців, розташованих на деякій відстані один від одного. Ось вони [бійці] розійшлися у ланцюг (Ю. Янов.., І, 1958, 90).

5. чого, перен. Безперервний, послідовний ряд подій, міркувань і т. ін. Він перечікував безконечний ланцюг процедур, що їх вимагали дипломатичні закони й дипломатична ввічливість (Ю. Янов., II, 1958,109); Ранком ланцюг спогадів обірвався (Ле, Право.., 1957, 225); Вона [висота] стояла головною ланкою в ланцюгу великого плану нашого наступу (Трип., Дорога… 1944, 5).

6. чого, який, спец. Устаткування, що складається з поєднаних між собою елементів, які утворюють безперервну лінію.

∆ Замика́ти (замкну́ти) ланцю́г— вводити устаткування в дію, ліквідуючи спеціально створений розрив між двома його найближчими елементами. — Замкніть ланцюг, — почулась команда. Страшний електричний удар стрепенув усе тіло Івана Петровича (Сам., II. 1958, 247).

7. у знач. присл. ланцюго́м. Один за одним. Ланцюгом простяглися понад Оскалом крейдяні гори, заквітчані лісами (Шиян, Переможці, 1950, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 446.

Ланцюг, га, м. Цѣпь. Біда за біду чіпляється, як у ланцузі кільце за кільце. Ном. № 2164. Ланцюгами за поперек втроє буду тебе (невольника) брати. Дума. Несе з України аж у Сібір ланцюг-пута. Шевч. 455. Не рвися, як собака на ланцюзі. Ном. № 3162. Назад рученьки зв’язали, в ланцюг ніженьки скували. Чуб. V. 986. Ум. Ланцюжок. Невеличкі лампадки… на тоненьких ланцюжках. Мир. Пов. II. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 343.