КІЛ

КІЛ, кола́, ч. Те саме, що кіло́к. Там білий домичок стоїть. Наокруга [навкруги] густенький пліт І на колах горшки новенькі (Рудан., Тв., 1956, 78); Остап опиравсь бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки (Коцюб., І, 1955, 355).

◊ Коло́м стоя́ти (ста́ти) в го́рлі — те саме, що Кілко́м стоя́ти (ста́ти) в го́рлі (див. кіло́к); Ні кола́, ні (ані́) двора́ в кого — хтось зовсім нічого не має. У його ні кола, ні двора, а в мене — он город пан подарував (Мирний, IV, 1955, 164); В друга — ненька старенька, В нього жінка молоденька, А що в мене молодого,— ні кола, ані двора (Мал., Запов. джерело, 1959, 89); Саджа́ти (посади́ти, садови́ти і т. ін.) на кіл кого, заст.— те саме, що Саджа́ти (посади́ти) на па́лю (див. па́ля). Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився у Дніпровім гирлі. Другого в Козлові на кіл посадили (Шевч., II, 1953, 130); Хоч кіл на голові́ теши́ див. голова́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 159.

Кіл, кола, м. Колъ. Дурному хоч кіл на голові теши. Ном. № 6185. Св. Микола не поставить кола. Ном. № 453.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 243.

кіл = кіло́к — груба палиця (іно­ді — жердина), загострена з одно­го кінця для втикання в землю з різною метою; паля, гострокіл; найчастіше використовують в за­городах, огорожах (звідси ні кола́ ні двора́ — нічого немає); у давнину служив знаряддям покарання (тоді й другий кінець загострювався; звідси садови́ти на кіл — страчува­ти, саджаючи на гострий кілок); на кілках (у плоті, лісі) ворожи­ли, рахуючи тричі по 9, — остан­ній 27-й символізував, якою має бути дружина: голий кілок без ко­ри — бідна, кілок у корі — багата, високий — висока і т. д.; кілок у плоті символізує дурня («Дурний, як кіл у плоті»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 286.