КЛЕПАТИ

КЛЕПА́ТИ, клепа́ю, клепа́єш і кле́плю, кле́плеш; мн. кле́плють; недок.

1. перех. Вирівнювати й загострювати лезо коси, ножа тощо, б’ючи по ньому молотком. [Конон:] Хіба ніколи не бачили, як косу клепають? (Кроп., II 1958, 432); Коси вони вже собі придбали, придбали й бабку коси клепати… (Вишня, День.., 1950, 52); Косар на луці коси дзвінко клепле (Рильський, Поеми, 1957, 5).

2. перех. і без додатка. З’єднувати металеві частини чого-небудь заклепками. Хлопці і під той вітер клепали, рятуючи свою споруду, брали болтами, зв’язували міцніше (Гончар, Тронка, 1963, 91); Слід звернути увагу учнів на велику економічність зварювання порівняно з клепанням (не треба свердлити отвори, виготовляти заклепки, клепати) (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 181); // З’єднувати металеві частини чого-небудь, загинаючи краї та сплющуючи їх. Хлопці по майстернях: кують, столярують, відра клепають (Збан., Єдина, 1959, 321).

3. перех. і без додатка, розм. Те саме, що кува́ти¹ 1. [Мартин:] Гей, куме, пам’ятай приказку: «Коваль клепле, доки тепле!» (Кроп., І, 1958, 453); А в тій кузні коваль клепле (Фр., XI, 1952, 176); // Вдаряючи молотком, виготовляти або лагодити що-небудь із металу. Артем послухає це мовчки й знов став клепати — рогача Орисі справляв (Головко, II, 1957, 363); Неподалік на платформах весь час клепають, клепають, і вже в голові гуде від сталевого того клепання (Гончар, II, 1959, 108).

4. неперех., перен., розм. Зводити наклеп на кого-небудь. Вернеться Чіпка додому, стане йому Явдоха викладати, на Мотрю клепати (Мирний, І, 1949, 397); [Забрамський:] Замість радіти успіхові товариша.., йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (Коч., II, 1956, 89).

◊ Клепа́ти язико́м, ірон.— говорити дурниці; базікати. Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис, 1864, № 3810); Чимало жінок з дітьми посідало тут таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками (Гр., II, 1963, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 180.

Клепати, па́ю, єш и клеплю, клеплеш, гл.

1) Ковать. Коваль клепле, поки тепле. Посл.

2) Отпускать косу. Тне косарь, не спочиває. Не клепає коси. Шевч. 381. Де теє ще у Бога літо, а він уже косу клепа. Ном. № 2614.

3) Бить, звонить в колотушку.

4) Бить. Як почав він мужика то в той висок, то в сей — клепа, клепа — йому, сердешному, аж очі помутились, а той клепа. Рудч. Ск. о) Клеветать. Поніміють, що клепали, гордим серцем промовляли. К. Псал. 25.

6) Клепати язиком. Говорить вздоръ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 250.