КВІТКА

КВІ́ТКА, и, ж.

1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах. Між травою купами жовтіли круглі квітки кульбаби, синів ранній степовий сон (Н.-Лев., II, 1956, 215); Понуро дивився Варчук на білу квітку деревію, по якій сонно повзала оса (Стельмах, II, 1962, 137); * Образно. Пролунав постріл.. У синій високості розпускалася біла квітка вибуху (Гончар, І, 1954, 386); * У порівн. Леся почервоніла.., як повна квітка в траві (П. Куліш, Вибр., 1969, 83); І юнак розкривсь як квітка і почав розповідати — про своє велике горе (Тич., II, 1957, 19); // Ця сама частина рослини, зірвана зі стеблом. У мене в хаті щодня свіжий букет з літніх квіток (Коцюб., III, 1956, 406); Жасмин, гвоздики і троянди. Кімната тоне у квітках (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 47); // Ботанічна назва органу розмноження в голонасінних і покритонасінних рослин. Деякі види, як-от верба козяча або коноплі, роздільно-статеві й дводомні: на одних рослинах утворюються тільки чоловічі, на інших тільки жіночі квітки (Бджоли, 1955, 97).

2. Трав’яниста рослина, що має на кінці стебла утворення, яке складається із серцевини й пелюсток навколо неї. У їх хаті інша сім’я домувала, господарювала.., у городі інші квітки позасіювані були цієї весни… (Вовчок, І, 1955, 366); Степ щодалі ставав чарівнішим. Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, на якому розбризкано мільйони різних квіток (Довж., І, 1958, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 135.

Квітка, ки, ж.

1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка… О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв. Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду: пливи, пливи, з рожі квітко, та й до мого роду. Н. п.

2) мн. Вѣнокъ изъ искусственныхъ цвѣтовъ, который носить дѣвушка, преимущественно просватанная.

3) Цвѣтной бантъ, пришиваемый къ шапкѣ на свадьбѣ жениху и боярам. Беруть шапки у бояр і пришивають квітки, співають так само, як і тоді, коли пришивають квітку молодому. Чуб. IV. 567. Пійду з села, — зараз оженюся: мені, дівко, та пригниють квітку, тебе, дівко, завертять в намітку. Мет. 15. Переносно: квітку пришити (кому́). Осмѣять кого острымъ словцомъ, мѣткимъ отвѣтомъ и пр. Се така, що кожному квітку пришиє. Эта каждаго осмѣетъ. (Уміла) квітку хоть кому пришити, хитро насміяться. Мкр. Н. 85. Обізветься який парубок, — він зараз і пришиє квітку: дівчатам регот, парубкові бором. О. 1861. VIII. 19.

4) Букетикъ изъ калины или цвѣтовъ, подносимый на крестинахъ повивальной бабкой гостямъ. КС. 1893. VII. 79.

5) Особый родъ вышивки на сорочкѣ. Залюбовск. Чуб. VII. 427.

6) У квітки́. О матеріи: съ рисункомъ въ видѣ цвѣтовъ. Жілетка шовкова в квітки. Св. Л, 174. Ум. Квітонька, квіточка. По садочку йшла, квітойки рвала. Чуб. V. 6. Квітоньками гарненько рожа розцвіла. Сніп. У хаті в її — як у віночку, хліб випечений — як сонце, сама сидить — як квіточка. ЗОЮР. І. 145. Дівчинонька, як квіточка, з нею рай. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 232.

кві́тка (зменшено-пестливі — кві́точка, кві́тонька, квіти́ночка, множина — кві́ти = квітки́) —

1) частина рослини, звичайно гар­но забарвлена, що виростає на кінці стебла або гілки й складаєть­ся з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; має різне забарвлен­ня та приємний запах, цим приваблює комах, які переносять квіт­ковий пилок з квітки на квітку, що сприяє її запліднюванню; ця сама частина рослини, зірвана зі стеб­лом; любов людини до квітів, що асоціюються передусім з весною і красою, зробила їх об’єктом куль­ту; свята квіток українського куль­ту з метою передусім прискорити квітування злаків і забезпечити ба­гатство врожаю відбувалися на так званому Зеленому тижні й на літ­ньому святі Івана Купала, коли мала зацвісти й кві́тка ща́стя (па­пороть); квітами супроводжується все людське життя — від наро­дження до могили; квіти символізують дітей (у Марка Вовчка: «Ді­точки мої, квіти мої! Пов’яли ви у зеленочку», у Б. Грінченка: «А ди­тиночка, як квітиночка»), дівчат (у Л. Глібова: «Дівчинонька, як кві­точка, з нею рай»); у Т. Шевченка квітка виступає символом безза­хисності: «А без долі біле личко — як квітка на полі: Пече сонце, гой­да вітер, Рве всякий по волі». Про­цвітає в саду квітка (П. Куліш); Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду (пісня); 3 однієї квітки бере яд змія, а бджола мед (прислів’я); Мальовані квіти не дають запаху (прислів’я); Квітки колючі най­більш живучі (прислів’я); у сполу­ченні: кві́тка (квіт) па́пороті див. па́пороть;

2) кві́тка похре́сна — пу­чок із барвінку, васильків і кали­ни, а зимою — з колосків жита та пшениці, що їх баба-повитуха роз­дає на хрестинах гостям, щоб ди­тина була здорова;

3) тільки квіт­ки́ — вінок із штучних квітів, який носить дівчина, перев. засватана;

4) кві́тка весі́льна — червона стріч­ка з барвінком, яку пришивають до шапки на весіллі нареченому і боярам під супровід весільних пі­сень (звідси усталений іронічний вислів приши́ти кві́тку — висмія­ти кого-небудь гострим слівцем, влучною відповіддю і т. ін.). Мені ж, парню, та й пришиють квітку, Тобі ж бабську надінуть намітку (пісня);

5) особливий вид народ­ної вишивки на сорочці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 280.