КАЧАТИ

КАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. Вирівнювати, вигладжувати качалкою та рублем що-небудь (полотно, білизну тощо). Старша сестра коня сідлала, а середульша хустку качала (Сл. Гр.); Мокрина Терентіївна допомагає господарці: качає рублем та качалкою білизну (Ю. Янов., І, 1954, 221); // Розкочувати тісто, надаючи йому певної форми. Гей, як піду ж я до хазяйки, А хазяйка коржі качає (Укр.. думи.., 1955, 289); Хомиха качала корж, а очей не зводила з сина (Н.-Лев., І.1955, 73).

2. розм. Те саме, що коти́ти 1. Грім гуде з переливом, мов де.. каміння качають (Кв.-Осн., II, 1956, 412); Діти сновигали по цвинтарі й по вигоні, качали крашанки по траві, грались навбитки крашанками (Н.-Лев., III, 1956, 104); І, не послухавши зайчати, їжак схопив отой клубок та як почне його качати й перекидать через дубок (Забіла, У.. світ, 1960, 45); // Котячи сніг, надавати йому кулястої форми. Сніг качали та ліпили, хто як міг і хто як звик, і невдовзі виріс білий величезний сніговик (Забіла, У.. світ, 1960, 21).

3. розм. Перевертати, повертати кого-небудь на чомусь, по чомусь. — Та встань-бо! — прохала Горпина і качала його одерев’яніле тіло (Мирний, І, 1954, 209); * Образно. На той час у Марка Івановича вже було троє малечі, і, як на гріх, всіх качала недуга (Баш, Надія, 1960, 335).

4. Діставати, видобувати звідки-небудь газ, рідину й т. ін. (за допомогою помпи, насоса тощо). Христі не було, вона вибралася на поле, як з’ясував солдатові слов’янин невідомої національності, який качав з колодязя воду (Ю. Янов., II, 1954, 53); — Ти, діду, як закінчиться війна, приїжджай до нас. Ми тобі таку пасіку доручим, що бочками мед качатимеш (Тют., Вир, 1964, 325); // Подавати газ, рідину куди-небудь (за допомогою помпи, насоса тощо). Двоє людей повільно качали помпою повітря водолазові (Трубл., Мандр., 1938, 173).

5. розм. Те саме, що гойда́ти 1; підкидати. П’єса пройшла з таким успіхом, що після завіси глядачі кинулись на сцену й почали, не жаліючи рук, качати своїх перших артистів (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 208); // безос. Гойдає, колихає (під час плавання на морі тощо). [Геннадій:] Як їх [боцманів] не качає, як не стукаються вони під час шторму, а голова не болить! (Мороз, П’єси, 1959, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 123.

Качати, ча́ю, єш, гл.

1) Катать. Вони і ну його качати да вертіти, поки аж прочунявся він. Рудч. Ск. І. 136.

2) Катать бѣлье. Старша сестра коня сідлала, а середульша хустку качала. Макс. (1834) 117.

3) Раскатывать тѣсто. Хомиха качала корж. Левиц. І. 5.

4) Повалить и грызть (о собакахъ). Скажена собака нашого Рябка качає. Свої собаки шкодить стали: з овечок перше вовну драли, а далі мняса забажали та й ну що дня овець качать. Гліб. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 227.