КАРТОПЛЯ

КАРТО́ПЛЯ, і, ж.

1. Однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль. По невеличких огородах, наче сторожі, стояли широкоголові соняшники, поміж ними, як рута, зеленіли кущі картоплі (Мирний, IV, 1955, 205); Євдоким через пліт поглядає на свій город, де вже рясно, і синьо, і біло цвіте картопля (Стельмах, І, 1962, 570).

2. збірн. Бульби цієї рослини, що вживаються як їжа і як корм для тварин. Кілька вже день [днів] харчувались старі вареною та печеною картоплею (Коцюб., І, 1955, 90); Валя чистить картоплю, раптом кидає ніж, хапається за пучку (Вас., III, 1960, 326); Картопля як джерело одержання крохмалю стоїть на першому місці (Картопля, 1957, 10).

Карто́пля в кожушка́х (мунди́рах) — варена картопля, з якої не знято шкірки. І хоч не розкішно було на столі, проте оця гаряча картопля в кожушках.. та підсмажені, щойно з сковороди гречаники з запашною олією здалися Данькові за найсмачніші у світі наїдки (Гончар, II, 1959, 144); Картопля в мундирах лежала на столі, у череп’яній мисці (Кучер, Прощай.., 1957, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 112.

Картопля, лі, ж. Картофель. А чиєю кров’ю тая земля напоєна, що картоплю родить? Шевч. Тут же був хрін, ріпа, картопля, що вже швидко хліб святий з світа божого зжене. Кв. Ум. Картопелька. А на Січі мудрий німець картопельку садить. Шевч. ІІ. 69. См. Барабо́ля, бульба, буришка, мандибурка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 223.

карто́пля (зменшене — карто́­пелька) — однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, ба­гатими на крохмаль; також бульби цієї рослини, що вживаються як їжа і як корм худобі (кажуть: «Кар­топля — половина хліба»); у народі звуть ще барабо́лею («їмо бараболі і не клянем долі»); тривалий час (після її завезення в Україну в XVIIст.), вважалася рослиною «нечистою», «чужою»; згодом, ко­ли, за легендами, рослину стали вважати не диявольським, а Бо­жим творінням, вона вважалася святою, пop. загадку про картоп­лю: «Між гір, між ям сидить птиця холуян, несе яйце — Божий дар»; час садіння картоплі пов’язували зі сприятливими днями тижня — се­редою і п’ятницею; за прикметою, картопля буде гнити, якщо перед садінням побачити сидячого чоло­віка. По невеличких городах, наче сторожі, стояли широко-голові со­няшники, поміж ними, як рута, зе­леніли кущі картоплі (Панас Мир­ний); А на Січі мудрий німець кар­топельку садить (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 275.