ЗІРКА

ЗІ́РКА, и, ж.

1. Самосвітне небесне тіло, що являє собою скупчення розжарених газів. Є зірки-гіганти, які в мільярди разів перевершують Сонце об’ємами, а також зірки-ліліпути, що в мільйони разів менші за Сонце (Наука.., 2, 1958, 37); І ледве, крадькома, яка маленька зірка З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); Лягло сонце за горою, Зірки засіяли (Шевч., І, 1951, 65); Андрій лежав і дивився в небо. У небі сяяли мільйони зірок (Довж., І, 1958, 226); * Образно. Червона зірка прийдешнього царства загорілася на революційному обрії праці (Еллан, II, 1958, 59); * У порівн. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка (Л. Укр., І, 1951, 203); // мн. Дрібні світні частинки; іскри. Стоги вже в’януть, осідають, а він [вогонь] все пирска зірками, як слиною кіт (Коцюб., II, 1955, 64); * Образно. Вона з ганку впала звисока,— аж в очах їй зірки (Головко, II, 1957, 177); // перен. Доля, щастя, удача. Реп’яшок задовольнився скромною долею театрального рецензента і чекав своєї щасливої зірки (Мокр., Сто.., 1961, 93).

Ві́рити у свою або чию [щасли́ву] зі́рку — вірити в свою або чию-небудь щасливу долю, сподіватися успіху, удачі. Дехто ще вірив у щасливу зірку при своєму народженні (Вільде, Сестри.., 1958, 455); До зіро́к — до настання темряви. Посідали вони поруч над рікою, на зеленім низенькім березі, й просиділи вони так укупі аж до зірок ясненьких (Вовчок, І, 1955, 353).

◊ Зірки́ з не́ба хапа́ти (зніма́ти, здійма́ти і т. ін.), перев. із запереч. частк. не — відзначатися неабиякими здібностями, розумом і т. ін. Вона беззастережно поступалася за Копистку: зірок з неба Хома Микитович не хапає, але в колгоспі немає чогось такого, щоб бити на сполох, скликати збори (Грим., Незакінч. роман, 1962, 142); — Ну що ж, Шура… Та вона ж нічого дівчина. Зірок з неба не знімає, це правда.., але й не ледача (Добр., Тече річка.., 1961, 269); Провідна́ зі́рка — про кого-, що-небудь, що вказує, визначає напрям, шлях (у розвитку, боротьбі і т. ін.). Нашу Батьківщину передові люди світу називають провідною зіркою (Ком. Укр., 8, 1966, 59); Роди́тися (народи́тися) під ща́сливою зі́ркою — мати щастя у житті.

2. перен. Про дуже видатну, прославлену людину. Софія Лорен — славетна зірка італійського кіно (Мист., 1, 1966, 29); Серед майстрів українського реалістичного театру зіркою першої величини називають П. К. Саксаганського (Роб. газ., 17.IX 1965, 4).

3. Геометрична фігура з гострокінцевими, перев. п’ятьма виступами по колу; предмет такої форми. Тут сіль блищить із давніх гір. Та вже не хрестик, не іконку Турист бере як сувенір, А зірку променисту з солі (Шер., Дорога.., 1957, 53); Танкісти лежали зіркою, голова до голови (Гончар, III, 1959, 406); — Зірку поставимо на могилі,— додав Сашко,— як отому партизанові, що лежить на площі (Чаб., Катюша, 1960, 55); // П’ятикутний військовий значок, який носять на кашкеті, шапці і т. ін. Знімаю зірку на кашкеті. — Але назавжди воїном лишусь (Шпак, Вибр., 1952, 15); Це був генерал. На зелених погонах жовтіло по одній зірці (Голов., Тополя.., 1965, 22); // Відзнака, орден, який має форму п’ятикутної геометричної фігури. — А ти, синку, в орденах прийшов, золотими зірками сяєш (Панч, II, 1956, 514); Тепер він дома. Знову на столі Книжки й папери в звичнім неспокої, Та сяйво слави на його чолі, На грудях — сяйво Зірки Золотої (Рильський, II, 1960, 329); В президії серед військовослужбовців сиділи два чоловіки із зірками Героїв Радянського Союзу на грудях (Багмут, Служу.., 1950, 31).

Морська́ зі́рка — морська безхребетна тварина типу голкошкірих. Ворушаться морські зірки, причаївся голчастий їжак під велетенськими водоростями (Ів., Вел. очі, 1956, 64).

4. Світла пляма на лобі у тварин. Тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч., VI, 1957, 42).

5. мн. (Lychnis). Садова рослина, суцвіття якої має квітки з п’ятьма пелюстками. Рядки дівчачих голів, заквітчаних.. маком та червоними зірками, цвіли, як гірлянди квіток в квітнику (Н.-Лев., II, 1956, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 576.

Зі́рка, ки, ж.

1) Звѣзда, звѣздочка. Візьму тебе саму, як зірку на небі. Мет. 47.

2) — з мітлою. Комета. Харьк.

3) мн. Зірки. а) Раст. Tagetes р. ЗЮЗО. I. 18. б) Lychnis Chaeredonica. ЗЮЗО. І. 127. Ум. Зіронька, зірочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 154.

зі́рка = зірни́ця див. зо́рі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 246.