ЗІЛЛЯ

ЗІ́ЛЛЯ, я, с.

1. збірн. Різноманітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини. При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Вовчок, І, 1955, 350); Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночків на веранду (Л. Укр., III, 1952, 655); Ми багато чого любили на світі: Пахощі зілля, і трави, Довгі вії на личках рум’яних дітей (Рильський, І, 1960, 332); * У порівн. Ростуть вони [діти] в нього, мов зілля при березі (Стельмах, II, 1962, 105); // Споживна зелень. Повновида молодиця Христя уже кришила зілля на страву (Мирний, І, 1954, 237); Ось Андрійко— Неумійко Юшку з риби став варить: Вкинув зілля, Рибку з сіллю, А води… забув налить (Бойко, Ростіть.., 1959, 105).

∆ Тата́рське зі́лля — трав’яниста болотна рослинність з довгим мечовидним листям; використовується в медицині, парфюмерії та ликерному виробництві. Олеся вскочила в таке місце, де лежало каміння в високих кущах татарського зілля та очерету (Н.-Лев., III, 1956, 127); Пахне від неї річкою і ще чимсь духмяним, приємним: чи м’ятою, чи татарським зіллям, чи любистком… (Шиян, Баланда, 1957, 152).

2. Навар або настій з деяких рослин, який використовується в народній медицині переважно з лікувальною метою. [Анна:] Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти! (Фр., IX, 1952, 97); І до лікаря вже водили [Тетяну], і зіллям якимсь напувала баба Мокрина,— нічого не допомагало (Баш, На землі.., 1957, 44).

3. розм. Те саме, що тютю́н. — Скільки раз я зарікався не курити! — каже о. Мойсей. — Одже ж не покину! Поки не чую диму, то й байдуже. А як курить хто мені під носом, то, здається, оддав би все на світі, щоб тільки, покуштувати отого поганого зілля (Н.-Лев., І, 1956, 120).

4. розм. Те саме, що горі́лка. Знаєш, товаришу, оті сто грамів прийшлися якраз впору. Розв’язали вони мені язика. Якби я не хильнув того чортового зілля, то ніколи не розказав би секретареві про свої ходіння по муках (Логв., Давні рани, 1961, 111).

5. збірн., ірон. В’їдливі, причепливі люди, які роблять що-небудь погане, шкідливе. — Дивись, бісове зілля [пани]: його з огорода, а воно таки в огород! Хоч у гласні їм, коли людей нема… А дзуськи! (Мирний, II, 1954, 268); Вони [скептики] готові ганить цілий світ, Самі ж — нікчемне зілля (Забашта, Пісня.., 1961, 49); // Про жваву хитру жінку. — В цієї і трісочка не пропаде марно… І де воно видралося тут отаке зілля (Вас., II, 1959, 65); — Бісова баба! — подумав про неї Олекса. — Виросло б отаке зілля на сільському грунті, була б картина — не жінка (Руд., Остання шабля, 1959, 242); // збірн. Шкідливі комахи, миші і т. ін. — Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (Ле, Побратими, 1954, 27).

6. збірн., зневажл., рідко. Дрібні предмети, будь-яке хатнє начиння. Понад шосе тягнулись штабелі зелених і жовтих ящиків трофейної зривчатки [вибухівки], купи знешкоджених мін. Наші сапери тисячами повитягували цього зілля з битих доріг, містків та узбіч (Гончар, III, 1959, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 573.

Зі́лля, ля, с.

1) Злаки.

2) Лекарственная трава, зелье, волшебное зелье. Ой є в мене таке зілля близько перелазу; як дам тобі напитися, забудеш одразу. Мет. 62. Марисенька в недузі лежала, аж зза моря зілля забажала. Гол. І. 112. Чар-зі́лля. Волшебныя травы, собранныя въ день и въ ночь на Ивана Купала. О. 1861. II. 206.

3) Названіе различныхъ растеній: Боло́тне зі́лля. Ranunculus. Вх. Пч. І. 12. Га́дєче —. Gnaphalium canadense. Лв. 99. Гою́че —. Astrantia major. Вх. Пч. І. 9. Квасне́ —. Valeriana tripterys. Лв. 102. Кіня́че —. Circaea luteliana. Вх. Пч. І. 9. Криве́ — Polygonum bistorta. Лв. 100. Ку́ряче —. = Збурник. Лв. 102. Ластів’я́че —. = Земизеленя. ВХ. Пч. І. 9. Ма́сляне —. = Sedum telephium. Вх. Пч. І. 12. Міцне́ —. = Centaurea jacea. Вх. Лем. 436. Святоя́нське —. = Іванюк. Вх. Пч. I. 10. Сі́ре — ? О. 1861. XI. Свидн. 29. Страпа́те — ? О. 1861. XI. Свидн. 29. Тата́рське — = Шувар. Вх. Пч. І. 8.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 152.

зі́лля (пестливе — зі́ллячко, оди­ничне — зіли́на; зменшено-пест­ливі — зіли́нка, зіли́ночка) —

1) різ­номанітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини, а також на­вар або настій з деяких із них, який використовується в народній медицині; взагалі молода трава на­весні, про яку, заклинаючи, кажуть: «Дай Боже, щоб на той год діждати зілля топтати!»; у народі — ще чарівне, приворотне зілля; крім узагальненого приворотного зілля (при́воротня), є ще окрема трава при́воротень, цікавою особливістю якої є виділення краплин води, які збираються біля основи черенка; знахарі вважали цю вологу за при­воротний напій (казали: «Приво­ротнем умиваються і голову ми­ють, щоб любили всі»); вважалося, що всяка рослина жива (у Б. Грінченка: «Усяка травинка на світі жива… І земля чує, і трава чує, і дерево чує…»); здавна вірили в ма­гічну силу, чудодійний вплив зілля на вчинки, почуття, здоров’я лю­дей, використовували його як обе­ріг від нечистої сили, від грозової хмари, граду, як приворотний або відворотний засіб у коханні (пop. легенду і народну пісню про отру­єного чар-зіллям Гриця або рядки з пісні: «Як не хочеш, дівчинонь­ко, дружиною бути, То дай мені таке зілля, щоб тебе забути»); 10/23 травня на Симона Зилота (за язичницьких часів — це день іме­нин Землі, поклоніння Матері-Сирій-Землі) відбувався своєрід­ний зільницький обряд — збиран­ня лікувальних трав (зілля), Симонового зела; казали, що Зилот — це Миколин батько, і він дає травам цілющу силу; копати зілля треба було до схід сонця, поки на ньому була роса, щоб була ще в ньому сила; нібито в цей день розцвітає сон-трава; темно-сині дзвіночки і сон-траву дівчата клали під голо­ви, лягаючи спати, — як при­сниться молодий місяць, — це знак, що цього літа дівчина вийде заміж; разом з тим зілля (у знач, «бур’ян») має й протилежну символіку; воно уособлює також в’їд­ливих, причепливих і нахабних людей або жвавих, хитрих жінок, коли кажуть: «О се ще зілля!», «Бі­сове зілля!», «Це таке зілля, що де не посій, то вродить». Є зілля на всяку слабість, тільки на смерть нема (приказка); При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Марко Вовчок); Панночки зібрали зілля і пішли довивати віночки на веранду (Леся Українка); Ой, є в мене таке зілля Близько перелазу; Як дам тобі напитися, Забудеш од­разу (пісня); Марисенька в недузі лежала, Аж з-за моря зілля забажа­ла (пісня); Твою долю, моя доню, позаторік знала, Позаторік і зіллячко для того придбала (Т. Шевченко); Хто топиться, той і за зілиночку хопиться (прислів’я); у сполучен­нях: чар-зі́лля, цар-зі́лля, зе́лен-зі́лля — чарівні приворотні трави, зі­брані в день і в ніч на Івана Купала; про цар-зілля в народній пісні говориться, що воно росте «в гли­бокій долині, на високій могилі», а над ним «сива зозуля кує»; вже трава буде «на сіно покошена і зе­лена діброва спустошена, а цар-зіллячко залишиться»; дівчата йо­го обполюють, доки не знайдуть собі милого; в іншому разі милий буде бити свою дівчину: «Осталося цар-зіллячко: «Обполи мене, моя дівочко!» — «Ой рада обполоти, Та стоїть милий у ворот, Держить киї тоненькії На мої плечі біленькії»;

2) тата́рське зі́лля = татарзі́лля див. аїр;

3) у народі — іронічна назва тютюну та горілки;

4) трой-зі́лля див. тройзі́лля.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 245-246.