ЗІГРІВАТИ

ЗІГРІВА́ТИ і ЗОГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІГРІ́ТИ і ЗОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.

1. Гріючи, робити теплим, гарячим; нагрівати. Весна остаточно перемогла опір зими і зігрівала землю теплом, квітчала цвітом (Дмит., Наречена, 1959, 169); Надворі сонечко сяло, зогрівало увесь мир (Кв.-Осн., II, 1956, 318); Потім розпалила [мати] тріски, зігріла окропу, щоб змити мені голову (Чаб., Катюша, 1960, 97); // Викликати або посилювати відчуття тепла в організмі. Жінки почали лаштуватися на ночівлю.. По троє, по четверо юртувалися докупи, зігрівали одна одну диханням (Хижняк, Тамара, 1959, 129); Вогні палають, розростаються, од них іде тепло і зогріває Остапа, розпалює йому кров (Коцюб., І, 1955, 367); Гарячий чай з невеликою домішкою запашного вина зогрів приятелів (Досв., Вибр., 1959, 359).

2. перен. Морально підтримувати кого-небудь, втішати, підбадьорювати. Що ж у житті мене зігріва? Леніна думи ясні, Леніна мудрі слова (Павл., Бистрина, 1959, 12); Як мати сина, зогріва тебе країна трудова (Уп., Вірші.., 1957, 77); Збери всі сили, рідна мати,— Солдата ласкою зігрій (Нагн., Вибр., 1950, 230); // Сповнювати (душу, серце) почуттям бадьорості, втіхи. І вона [пісня ] їм зігрівала душу Білим цвітом, шепотінням трав (Мал., Звенигора, 1959, 208); Довго Грицько згадував прощання з Орисею, і як цей спогад зогрівав його серце! (Головко, II, 1957, 516); Москва братньою любов’ю і теплом зогріла серце великого Кобзаря (Бажан, Наша.. Москва, 1951, 29).

◊ Зігріва́ти (зогріва́ти, зігрі́ти, зогрі́ти) ста́рість чию — оточувати піклуванням, любов’ю стару людину. — Пишалась я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (Панч, В дорозі, 1959, 104).

3. перен. Оживляти гарячим, радісним почуттям, світлою думкою і т. ін., примушувати звучати щиро, безпосередньо. Громадську лірику В. Сосюри зігрівають, інтимізують особисті мотиви, враження й почуття (Іст. укр. літ., II, 1956, 421); Бувало щовечора ми із тобою Ізійдемось любо, мов брат із сестрою, І річ нашу ласка якась зогріва (Манж., Тв., 1955, 53); Читачу! Вглибися у те, Чим я свою пісню зогрів, І може, почуєш ти щось, Що більше од згуків і слів (Рильський, I, 1960, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 572.