ЗЛО

ЗЛО¹, зла, с.

1. Що-небудь погане, недобре; протилежне добро. Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить; В добрі кохаться, всіх любити, Ніколи зла і кривди не чинити! (Гл., Вибр., 1951, 125); Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу; світло — то ідея, що дала зміст життю, то свідомість своїх обов’язків; тепло — віра в перевагу добра над злом, правди над кривдою, світла над темрявою… (Коцюб., І, 1955, 169); Справжній гуманізм, справжня доброта радянських людей неминуче передбачає боротьбу із злом, яке залишив нам у спадщину старий світ (Ком. Укр., 12, 1964, 53).

2. рідко мн. зла, зол. Нещастя, лихо, горе. — Бідні були, скажу, і дуже сердиті, бо зла назбиралося на нашу голову сила-силенна за сотні літ… (Довж., І, 1958, 190); Лети ж, моя думо, моя люта муко. Забери з собою всі лиха, всі зла (Шевч., І, 1951, 243).

3. Почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість. Поспішають дружинники, бо кожен з них носить у серці зло на ворога (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 423); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі заливав його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяв волів (Тют., Вир, 1964, 12).

◊ Зганя́ти (зго́нити, зігна́ти, зогна́ти) зло див. зганя́ти; Зло бере́ (бра́ло, взяло́, забира́є і т. ін.) кого — хто-небудь стає (став і т. ін.) розлюченим, злим, сердитим. Христя мовчала, хоч її і зло брало за вчорашнє: вона за цілий день тільки невеличкий шматочок хліба з’їла (Мирний, III, 1954, 97); Зрива́ти (зірва́ти) зло див. зрива́ти; На зло кому — щоб завдати кому-небудь неприємностей. [Бухта:] От тільки старий уже став, а то сам би вичистив палубу флагмана, на зло вам усім (Корн., І, 1955, 47); Як (на́че і т. ін.) на зло — наче навмисно. Він побіг через двір, щоб вискочити в інший квартал, але, як на зло, в темряві об щось спіткнувся і упав (Цюпа, Назустріч.., 1958, 56); Я почав латати дірки. Та їх, наче на зло, було безліч (Ю. Янов., II, 1958, 69).

ЗЛО², присл. Злісно, жорстоко. Ніяково почувала себе дівчина й тоді, коли він при ній ганив і зло висміював своїх товаришів-художників (Коз., Сальвія, 1959, 162); // Недоброзичливо, сердито. — Подивися на свою кралю!.. Бач, як її нарядили! — зло гукала прикажчикова жінка (Мирний, IV, 1955, 235); А чоловіки хором: — Кажеш, землеміри вже наїхали? — Да, плани вже складають.— Диво! А в нас…— хтось лайнувся зло і сплюнув (Головко, II, 1957, 33).

ЗЛО… Перша частина складних слів, що відповідає: а) слову зло¹, напр.: злотво́рний і т. ін.; б) слову злий у 1 знач., напр.: зловре́дний, зловті́шний і т. ін.; у 2 знач., напр.: зловті́ха, злора́дість і т. ін.; у 4 знач., напр.: злові́сний і т. ін.; у 6 знач., напр.: злоя́кісний і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 597.

Зло, зла, с. Зло. Хто сіяв зло, той пожинав скорботу. К. Іов. 10. Чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити? Єв. Мр. III. 4. Ну, брате, — кажуть: — як ти жив? Добро чи зло робив? Гліб. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 159.

зло —

1) що-небудь погане, не­добре; протилежне добро; спо­конвіку уособлювалося в лихих силах природи, в бісівстві, в не­добрих людських учинках; на си­лах зла і добра, на їхньому проти­борстві побудована усна народна творчість, зокрема й народна каз­ка; зло в певному сенсі синонімізується в народній уяві з темря­вою, тому злі сили називають ще темними; про злих людей народ говорить: «Не сміється вода з бо­лота, лише болото з води», «Воро­на за сім миль стерво чує»; також застерігає: «Коли всі злі, то й ти не ліпший». Хто сіяв зло, той пожи­нав скорботу (П. Куліш); Ну, бра­те, — кажуть, — як ти жив? Доб­ро чи зло робив? (Л. Глібов);

2) не­щастя, лихо, горе. Лети ж, моя до­ле, моя люта муко, Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко); 3) почуття роздратування, гніву, досади; злоба, злість, розлюче­ність; виливається, як правило, в злому слові («Кому на язиці гірко, той гірким плює»; тому застеріга­ють: «Вода все сполоще, а злого слова ніколи»); фразеологізми: зло бере ́— хтось стає розлюченим, злим, сердитим; на зло — щоб зав­дати комусь неприємностей; як на зло — неначе навмисно.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 248.