ЗВІРЯТИСЯ

ЗВІРЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся і рідко ЗВІ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗВІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.

1. кому. Виявляючи довір’я, повіряти кому-небудь свої думки, таємниці, розкривати почуття і т. ін. Яринка часто звірялася, їй [вчительці] у своїх радощах і в горі (Донч., IV, 1957, 159); Іван нікому не звірювався зі своїми думками (Фр., І, 1955, 103); — Тобі, чужому, звірилась, а перед своїм батьком, перед рідним батьком, могла щось такого затаїти!.. (Коб., І, 1956, 80); Семен міркував, як би йому звіритись громаді з своїх думок (Коцюб., І, 1955, 112).

2. на кого. Довіряти кому-небудь щось, покладатися на кого-небудь у чомусь. А матір по тому згадую, що, було, нас із собою забирає в двір. І нянька в нас була хороша, а не звірялась на неї (Барв., Опов.., 1902, 469); Знайшлася і бабуся така, Оришка.. Горпина зразу звірилася на неї, як на рідну матір (Мирний, І, 1954, 234); // на що. Довіряти, вірити чому-небудь. Гавриленко вже докоряв собі, що так зопалу потривожив зоотехніка, звірившись на перше враження від прочитаного дописа (Добр., Тече річка.., 1961, 70); Повернувся до села мій товариш — Берник Іван, від якого я нічого не таїв і на чиє слово завжди звірявся (Мур., Бук. повість, 1959, 16).

ЗВІРЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., ЗВІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док., рідко.

1. Зіставляючи що-небудь з чимось, перевіряти щось за якими-небудь показниками. Комбат час від часу зупинявся на хвилинку з старшим ад’ютантом, щоб при ліхтарику звіритись під плащем по карті (Гончар, III, 1959, 134).

2. Переконуватися, впевнюватися в чому-небудь. А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (Н.-Лев.. III, 1956, 253); Далі сполохано озирнулася [Настя] по двору. Звірившись, що там нікого немає, розгорнула папірець і почала читати (Вас., II, 1959, 198).

3. тільки недок. Пас. до звіря́ти².

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 487.

Звіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. вві́ритися, рюся, ришся, гл.

1) Удостовѣряться, удостовѣриться. Як побачив, тоді тілько звірився, що то брехня. Брацл. у.

2) Довѣряться, довѣриться, положиться. Мали пани на Вкраїні добрі оборонці, звірилися сотникові уманському Гонті. Макс. 126.

3) Терять, потерять довѣріе. Сим. IV.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 133.