ЗВЕЛИЧУВАТИ

ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш і ЗВЕЛИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Створювати велич кому-, чому-небудь, сприяти величі, славі когось, чогось. Героїзм, лицарство Довбуша, його особиста безкорисливість, високі ідеали, за які боровся,— усе це звеличувало Довбуша в очах сучасників (Гжицький, Опришки, 1962, 143); Треба знайти такий художній вираз правди життя, щоб головний сенс фільму.. не применшував гідності народу, не принижував, а звеличував народ (Довж., III, 1960, 264); Син [в ескізі «Народолюбець» П. Мирного] повинен звеличити рід. Його віддають у гімназію (Від давнини… І, 1960, 370); Ритмічно диха цех…І кожний знає з них, що він прийшов сюди звеличить Батьківщину (Сос., Близька далина, 1960, 29); Хай ростуть у нас герої За високий урожай, Ми сім’єю трудовою Звеличаєм рідний край! (Укр.. думи.., 1955, 553); // Робити значнішим кого-небудь. Довір’я до людини звеличує її, пробуджує в ній кращі якості, свідомість відповідальності і людської гідності (Колг. Укр., 11, 1963, 67).

2. Вихваляти, прославляти кого-, що-небудь. Дунай.. Недарма його так щиро звеличували гуслярі й кобзарі, так натхненно оспівав неповторний віденський чарівник Йоганн Штраус (Рад. Укр., 22.III 1961, 3); Уся сила, уся творчість народної фантазії винатужилась, щоби звеличити послідню добу сербської свободи і велику боротьбу цілої Сербії з турецькою силою (Фр., XVI, 1955, 15).

3. фольк. Вшановувати кого-небудь, співаючи на його честь обрядову пісню. — Ануте, дівчата, звеличаймо Домаху! — Та й почала: Сіяла зіронька, сіяла; З ким ти, Домасю, стояла? (Вовчок, І, 1955, 61).

4. тільки звелича́ти, док. Назвати кого-небудь шанобливим ім’ям. [Оксана (до Горнова):] Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать (Кроп., І, 1958, 396).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 464.

Звели́чувати, чую, єш, сов. в. звели́чити, чу, чиш, гл. Дѣлать, сдѣлать великимъ, возвышать, возвысить. Здобудеш, хлоню, слави, зміркувавши, чия тебе звеличує держава. К. ЦН. 257.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 128.