ЗБУДЖУВАТИ

ЗБУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗБУДИ́ТИ, збуджу́, збу́диш, док., перех.

1. тільки док. Перервати чий-небудь сон, змусити прокинутися кого-небудь. — Я ж іду, прощай! — промовив Федір тихо, щоб не збудити сина (Мирний, І, 1954, 309); — Чого ви мене так пізно збудили? — запитав він хрипким зі сну голосом (Тют., Вир, 1964, 7); * Образно. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить (Шевч., II, 1953, 288); // збу́джено, безос. присудк. сл. За шкільними осиками сходив пізній місяць, похмурий, заспаний, невмитий, непривітний, ніби той невиспаний вартовий, що збуджено його глухої ночі на варту (Вас., II, 1959, 338).

2. тільки док., перен. Вивести із стану спокою, застою що-небудь; порушити щось. Моє захоплення — збудити, перебудувати все село — якось прохололо, знітилося (Кач., II, 1958, 80); Висипала на вулицю дітвора і збудила тишу криком та дзвінким сміхом (Коцюб., І, 1955, 27).

Збуди́ти з заду́ми — вивести із стану задуми. Борис сидів ані не ворухнувся, і дятел знов почав стукати дзьобом, немов бажав збудити його з задуми (Фр., III, 1950, 85); За кілька хвилин тупотіння кінських ніг по твердій дорозі збудило Емене́ з задуми (Коцюб., І, 1955, 286).

3. Виклика́ти, розбурхувати що-небудь (почуття, сили, думки і т. ін.). Ученик [учень], який на завдане питання відповідав занадто швидко й гладко, відразу збуджував його недовір’я (Фр., III, 1950, 30); Люди забували навіть про жертву маврову, такий жаль збуджував до себе Отелло (Ільч., Серце жде, 1939, 233); Спочиваєш ти, наш батьку [Т. Шевченко], Тихо в домовині, Та збудила твоя пісня Думки на Вкраїні (Л. Укр., І, 1951, 24); Постріли збудили напружені до краю сили, і Вікторія продовжує йти (Хижняк, Тамара, 1959, 257).

4. Викликати стан нервового піднесення, підвищеної активності, неспокою; хвилювати кого-, що-небудь. Щось безумовно порочне і хворобливе було в усіх отих гримасах, позах майже всіх постатей, і особливо жіночих, на картинах.. Але тим більш вони вражали і збуджували Павла (Головко, II, 1957, 411); Гомін маршу, як завжди, збуджує Маковея. Наче крізь величний радісний оркестр пролітає він, ротний соловейко. Йому хочеться співати (Гончар, III, 1959, 299); По селу шугали найнеймовірніші чутки, збуджували і так схвильованих артільників і гнали їх до громадських стаєнь (Епік, Тв., 1958, 285); [Кіндрат Антонович:] Заспокойся, доню! Щирою промовою ти збудила мене, збудила серце моє (Кроп., II, 1958, 342); Ця тіснота якось збуджувала людей. Вони перемовлялись, встрявали в розмову, ніби давно знайомі (Томч., Готель.., 1960, 267).

5. тільки док., з прийм. до. Спонукати до якої-небудь дії. Його збудила до громадського життя революція (Еллан, II, 1958, 88); * Образно. Я зараз картину одну пригадав, що серце збудила до бою (Сос., І, 1957, 449).

6. фізл. Виклика́ти подразнення живої клітини чи тканини будь-якого організму. Вони [корені і плоди переступня] дуже збуджують і запалюють слизові оболонки шлунка (Наука.., 1, 1959, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 454.

Збу́джувати, джую, єш, сов. в. збуди́ти, джу́, диш, гл. Пробуждать, пробудить, будить, разбудить. Його сонного будили, не збудили. Макс. (1849) 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 126.