ЗАЇКАТИСЯ

ЗАЇКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ЗАЇ́КУВАТИСЯ, юся, уєшся, недок., ЗАЇКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. тільки недок. Мати ваду у вимові — заїкання. Галя заїкалася і завжди соромилася цього (Хижняк, Тамара, 1959, 59); Вантажник Григорій трохи заїкувався, коли говорив: йому трудно давалася літера «а» (Смолич, V, 1959, 34); // Говорити, зупиняючись, мимоволі повторюючи окремі звуки, з труднощами добираючи слова (від хвилювання, раптового потрясіння і т. ін.). Встав Федько і заїкаючись промовив: — Я… я хотів сказати, що сьогодні читали аж дві молитви… (Донч., VI, 1957, 516); Страшко, помітивши Лебедя, розвів руками і навіть заїкатись почав від захоплення:— О, і-в-ви тут? П-п-риємно бачити. Д-дуже п-приємно! (Баш, Надія, 1960, 63).

2. тільки док. Почавши говорити, раптово спинитися, загнутися на півслові. — Ти здалеку? — Алі здригнувся.. Фатьма стояла під деревом, а тінь од нього вкривала Алі. Він спаленів і заїкнувся (Коцюб., І, 1955, 397); Дівчина, навіть не заїкнувшись, точно назвала по латині діагноз ушкодження (Кучер, Голод, 1961, 53).

3. Починати розмову про що-небудь, натякати на щось. [Марися:] Віддайте мене за Миколу. [Мартин:] Світ навиворіт. Панночці-мужика забажалось!.. Не смій мені про це й заїкаться! (К.-Карий, І, 1960, 346); Коли мати заїкнулась, що доведеться, мабуть, Іванові кидати школу, бо без батька яке там вчення, — Гаврилик аж спалахнув (Кол., Терен.., 1959, 21).

І не заїкну́тися про кого— що — не сказати й слова про кого-, що-небудь. Про свою справу до Артема учителька й не заїкнулася (Головко, II, 1957, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 132.

Заїка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. заїкну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Заикаться, заикнуться. Аф.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 43.