ЗАЇЖДЖАТИ

ЗАЇЖДЖА́ТИ¹, а́ю, а́єш і ЗАЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ЗАЇ́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.

1. В’їжджати в середину, в межі чого-небудь. Аж от заїжджає чоловік на двір (Кв.-Осн., II, 1956, 53); Ми заїздили в гроти. В них було темно, аж чорно (Коцюб., II, 1955, 303); Одної гарної днини заїхав у тухольські гори боярин Тугар Вовк (Фр., VI, 1951, 40); // Завертати куди-небудь по дорозі, приїжджати до когось ненадовго. До Онисі часто заїжджали женихи (Н.-Лев., III, 1956, 12); Любив козак, тепер покидає. Мимо їде, та до мене не заїде (Укр.. лір. пісні, 1958, 243); Повертаючись додому, я вирішив звернути на миргородський шлях і заїхати у Зелений Яр (Жур., Звич. турботи, 1960, 38); // за ким-чим. Приїжджати куди-небудь, щоб узяти з собою когось, щось. Часто за дівчинкою заїздив сам Макар Макарович (Донч., IV, 1957, 95); [Хоменко (благаюче):] Тетяно Іванівно, давай проскочимо туди [на поле]! Ти ж, мабуть, за мною заїхала? (Мороз, П’єси, 1959, 143).

◊ Хоч фі́рою (во́зом) заїжджа́й — про що-небудь широко, навстіж розкрите.— Чого роти пороззявляли, хоч фірою заїжджай? — заговорив він (Тют., Вир, 1964, 352).

2. їхати куди-небудь далеко, за якісь межі. Заїхав за Дунай, та й додому не думай (Номис, 1864, №708); Не така вже тут і глушина в цьому краю, куди заїхав їхній Заруба (Кучер, Трудна любов, 1960, 401).

◊ Дале́ко не заї́хати на чому — не домогтися успіху. Павлуша розумів, що на одному вірші, та й то чужому, далеко не заїхати, треба все нові та нові (Головко, II, 1957, 376).

3. Звертати, збочувати з дороги; їхати, прибувати у незнайоме місце, не туди, куди слід. Ось вони вже мчать околицею, і вона дзвінко і нестримно сміється, як і всі дівчата, коли санки на поворотах заїздять убік і перехиляються на крило (Сміл., Сад, 1952, 234); Міжгір’я все вужчає і вужчає. Куди ж це ми заїхали? (Коцюб., III, 1956, 139); // тільки док., перен. Сказати нісенітницю, не те, що треба. [2-й відпущеник:] Се, пані, у їх [християн] такий є звичай: ставлять свічник посеред хати і собаку в’яжуть до свічника… [1-й відпущеник:] Ото, куди заїхав! (Л. Укр., II, 1951, 517); Свинею зветься така людина… (Стій-стій-стій! Не туди заїхав) (Вишня, І, 1956, 72).

4. Об’їжджаючи кого-, що-небудь, опинятися за кимсь, чимсь, біля когось, чогось; під’їжджати кружним шляхом, не прямо. Бандити зі смолоскипами заїхали з двох боків, і я праворуч та ліворуч від себе побачив кілька кінських голів (Мур., Бук. повість, 1959, 223).

ЗАЇЖДЖА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАЇЗДИ́ТИ, ї́жджу, ї́здиш, док., перех. Привчати до ходіння в упряжі або під сідлом (молодих коней). Добре розвинених лошат, одержаних від плідників важковозних порід, заїжджають і привчають до роботи, починаючи з 2-х років (Конярство, 1957, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 131.

Заїжджа́ти, жа́ю, єш, гл. = Заїздити. Ото та дівчина росте, а царевич усе заїжджає, як на охоту приїде.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 42.